Враховуючи особливості фінансування страхування від нещасного випадку, виключно цільове використання цих коштів, а також те, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не може нести витрати на виплату державної адресної допомоги *

20 червня 2011 р. Верховний Суд України, розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Сумському районі Сумської області (далі — управління ПФУ, ПФУ відповідно) до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Суми (далі — відділення Фонду, Фонд відповідно) про зобов’язання вчинити дії, встановив:

У квітні 2009 р. управління ПФУ звернулося до суду з позовом до відділення Фонду про зобов’язання відповідача прийняти до відшкодування суми витрат на виплату та доставку державної адресної допомоги в розмірі 30 тис. 942 грн 70 коп.

На виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 р. № 265 «Про деякі питання пенсійного забезпечення» (далі — постанова КМУ № 265) управління ПФУ в березні 2009 р. понесло витрати з виплати та доставки державної адресної допомоги в розмірі 30 тис. 942 грн 70 коп.

Оскільки виплата щомісячної державної адресної допомоги повинна здійснюватися за рахунок коштів відділення Фонду, управління ПФУ просило задовольнити позов.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 12 червня 2009 р. у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2009 р., залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 3 лютого 2011 р., рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове — про часткове задоволення вимог. Відповідача зобов’язано відшкодувати суми витрат управління ПФУ на виплату та доставку адресної допомоги в розмірі 30 тис. 942 рн 70 коп.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, відділення Фонду звернулося із заявою про її перегляд з підстав неоднакового застосування касаційним судом ст. 21 Закону від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі — Закон), положень постанови КМУ № 265, Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов’язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (затверджено постановою Кабінету Міністрів від 4 березня 2003 р. № 5-4/4; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 р. за № 376/7697).

Перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що заяву відділення Фонду слід задовольнити з таких підстав.

Суди встановили, що між сторонами справи була проведена щомісячна звірка витрат по особових справах потерпілих, яким за березень 2009 р. виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. В результаті звірки встановлено, що відповідач не прийняв до відшкодування та підписав акт щомісячної звірки з розбіжністю у 30 тис. 942 грн 70 коп. Сума розбіжності складається із суми адресної допомоги особам, яким виплачено такі пенсії.

Вирішуючи спір, суд касаційної інстанції виходив із того, що виплата щомісячної державної адресної допомоги до зазначених вище пенсій повинна здійснюватися відповідачем, а тому залишив постанову апеляційного суду без змін.

Суд касаційної інстанції дійшов зазначеного висновку внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Так, ст. 1 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. № 16/98-ВР (далі — Основи законодавства) встановлено, що загальнообов’язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до ст. 4 Основ законодавства залежно від страхового випадку є такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними у ч. 1 цієї статті видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ законодавства.

За пенсійним страхуванням згідно зі змістом ст. 25 Основ законодавства надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсії у зв’язку з втратою годувальника, крім передбачених п. 4 цієї статті; медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів. Відповідно до п. 4 ст. 25 Основ законодавства за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров’я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним своїх трудових обов’язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 24 Закону Фонд зобов’язано співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів.ю пов’язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.

Перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом, передбачений ст. 21 Закону.

За змістом цієї статті Фонд зобов’язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров’я, в тому числі пенсії по інвалідності від трудового каліцтва або професійного захворювання та пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у разі настання страхового випадку.

Кабінет Міністрів постановою КМУ № 265 установив, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною та щомісячної доплати до пенсії у зв’язку з втратою годувальника членам сімей шахтарів, смерть яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання) не досягає в осіб, яким призначено пенсію у зв’язку з втратою годувальника, на одного непрацездатного члена сім’ї 100 %, на двох — 120 %, на трьох і більше — 150 % прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів. У разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного прожиткового мінімуму.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Пунктом 4 постанови КМУ № 265 встановлено, що виплата щомісячної державної адресної допомоги здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога.

Вирішуючи питання про те, чи здійснюються ці виплати за рахунок коштів Фонду, необхідно враховувати те, що страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Одним із основних принципів страхування від нещасного випадку є цільове використання коштів. Відповідно до ст. 46 Закону кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не формуються за рахунок Державного бюджету України, не включаються до його складу та використовуються виключно за їх прямим призначенням.

Враховуючи особливості фінансування страхування від нещасного випадку, виключно цільове використання цих коштів, а також те, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, Фонд не може нести витрати на виплату державної адресної допомоги.

Оскільки при вирішенні спору суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, то заяву відділення Фонду слід задовольнити.

З урахуванням наведеного ухвала суду касаційної інстанції підлягає скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до цього суду.

Керуючись ст. 243 КАС, Верховний Суд України постановив:

Заяву відділення Фонду задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 лютого 2011 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.

* Публікується повний текст судових рішень з незначною редакційною правкою.