Відповідно до п. 28 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» звільнення від сплати державного мита громадських організацій інвалідів, їхніх підприємств та установ — за позовами, з якими вони звертаються до суду та господарського суду, а також за вчинення всіх нотаріальних дій поширюється на всі стадії розгляду позову в суді першої і в судах апеляційної та касаційної інстанцій

У серпні 2006 р. Вінницьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих (УТОС) (далі — Підприємство) звернулося до суду з позовом до Л. і П. про визнання їх такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, і усунення перешкод у користуванні цим приміщенням.

Л. та П. позов не визнали і звернулися до суду із зустрічним позовом про визнання рішення незаконним і вселення.

Ленінський районний суд м. Вінниці рішенням від 30 листопада 2006 р. у задоволенні первісного позову відмовив, а зустрічний позов задовольнив: визнав незаконним спільне рішення профкому правління Підприємства та його адміністрації від 26 липня 2006 р. про відмову у видачі ордера на поселення П. в кімнаті гуртожитку Підприємства; зобов’язав Підприємство дати згоду на її вселення в зазначену кімнату.

Не погодившись із рішенням місцевого суду, Підприємство оскаржило його в апеляційному порядку.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 12 січня 2007 р. апеляційну скаргу Підприємства залишив без руху з наданням строку до 22 січня 2007 р. для сплати судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду апеляційної скарги.

Ухвалою від 22 січня 2007 р. апеляційний суд визнав апеляційну скаргу Підприємства неподаною та повернув її заявнику.

У касаційній скарзі Підприємство посилалося на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, у зв’язку з чим поставило питання про скасування ухвали апеляційного суду та передачу питання на новий розгляд.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Визнаючи апеляційну скаргу неподаною та повертаючи її скаржнику, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до п. 28 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 7-93 «Про державне мито» (далі — Декрет) Підприємство звільнено від сплати судового збору лише за подання позову до суду, а за подання апеляційної скарги такої пільги воно не має.

Проте погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна, зважаючи на таке.

Із матеріалів справи вбачається, що місцевий суд під час ухвалення рішення судових витрат на Підприємство не покладав.

Згідно п. 28 ст. 4 Декрету від сплати державного мита звільняються громадські організації інвалідів, їхні підприємства та установи — за позовами, з якими вони звертаються до суду та господарського суду, а також за вчинення всіх нотаріальних дій.Оскільки ця норма Декрету не містить винятків, надана позивачеві пільга щодо сплати судового збору поширюється на всі стадії розгляду позову в суді першої і в судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув та визнав апеляційну скаргу Підприємства неподаною з підстав, не передбачених у законі.

Таким чином, питання про відкриття апеляційного провадження у справі судом апеляційної інстанції було вирішено з порушенням встановленого процесуального порядку, а тому оскаржувана ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею питання про прийняття апеляційної скарги до того ж апеляційного суду з підстав, передбачених у п. 2 ст. 342 ЦПК.

Керуючись статтями 336, 342 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Підприємства задовольнила: ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 22 січня 2007 р. скасувала, справу передала до того ж апеляційного суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги на рішення місцевого суду.