Правовідносини, що склалися між сторонами, не належать до публічно-правових, оскільки заявлені позивачем вимоги зводяться до вирішення питання про право користування земельною ділянкою, а отже, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства

20 січня 2009 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Патріаршої добродійної фундації патріарха Володимира Української православної церкви Київського патріархату (далі – Патріарша фундація) справу за позовом Національної спілки художників України (далі – Спілка художників) до Київської міської ради (далі – Міська рада), третя особа – Патріарша фундація, про визнання протиправним і скасування рішення,

У липні 2006 р. Спілка художників звернулася до суду з позовом до Міської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 27 листопада 2003 р. № 236-7/1111 “Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею”. Позивач зазначив, що йому належать на праві власності дві будівлі, які знаходяться за адресою: м. Київ, проспект Комарова, 46. Це право підтверджується наказом Фонду державного майна України від 31 березня 2004 р. № 642 та свідоцтвом про право власності від 2 квітня 2004 р. № П-697. Проте земельну ділянку, на якій розташовані ці будівлі, передано в довгострокову оренду строком на 25 років третій особі – Патріаршій фундації – для реконструкції, будівництва, експлуатації та обслуговування виробничої бази і культової споруди.

Господарський суд м. Києва постановою від 15 серпня 2006 р. позов задовольнив – рішення Міської ради визнав протиправним і скасував.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 4 липня 2007 р. рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 листопада 2007 р. постанову апеляційного суду скасував, рішення суду першої інстанції залишив у силі.

У скарзі Патріарша фундація, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, порушила питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування зазначеної ухвали.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги.

Вирішуючи спір по суті, суди виходили з того, що справа, яка розглядається, є адміністративною. Проте цей висновок не можна визнати обґрунтованим.

У пункті 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) адміністративну справу визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як убачається з матеріалів справи, позивач стверджує, що він є власником двох будівель, розташованих на земельній ділянці, яку оспорюваним рішенням відповідача було передано в користування третій особі.

Таким чином, спір зводиться до вирішення питання про право користування земельною ділянкою, а отже, не є публічно-правовим і не підпадає під наведене вище визначення адміністративної справи. Компетенція адміністративних судів, установлена статтею 17 КАС, на цей спір не поширюється.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 зазначеного Кодексу суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 223 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження.

У частині 2 статті 235 цього Кодексу зазначено, що перегляд судових рішень за винятковими обставинами є різновидом касаційного провадження.

За таких обставин усі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.

З огляду на викладене та керуючись статтями 157, 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Патріаршої добродійної фундації патріарха Володимира Української православної церкви Київського патріархату задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 листопада 2007 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 4 липня 2007 р. та постанову Господарського суду м. Києва від 15 серпня 2006 р. скасувати.

Провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.