Визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю суперечить закону, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 344 та п. 1 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, визнання права власності за набувальною давністю не може мати місця раніше 1 січня 2011 р.

Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Акціонерної судноплавної компанії “Укррічфлот” на постанову Вищого господарського суду України від 19 квітня 2005 р. у справі № 8/509 за позовом Акціонерного товариства “П’ятий експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт” до Акціонерної судноплавної компанії “Укррічфлот” про визнання права власності та за зустрічним позовом Акціонерної судноплавної компанії “Укррічфлот” до Акціонерного товариства “П’ятий експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт” про примусове виселення з нежилих приміщень,

У червні 2003 р. АТ “П’ятий експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт” звернулось до суду з позовом до Акціонерної судноплавної компанії “Укррічфлот” про визнання права власності на будівлі ремонтно-механічних майстерень та лабораторно-адміністративного корпусу загальною площею 1746 м2, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 4.
Позовні вимоги мотивовані тим, що при приватизації майна відповідач як вища інстанція не включив спірні будівлі в перелік об’єктів, які мав приватизувати позивач. Позивач зазначив, що всі будівлі, які знаходяться на його території, збудовані ним та є цілісним майновим комплексом, тому не включення спірних будівель в перелік об’єктів, які мав приватизувати позивач не відповідає вимогам Закону України “Про приватизацію державного майна”.
Одночасно позивач зазначив, що спірні будівлі було збудовано власними зусиллями позивача, який з 1975 р. відкрито і безперервно володіє та користується спірними приміщеннями, несе всі відповідні витрати по їх обслуговуванню та утриманню, що згідно із ст. 344 ЦК України є підставою для визнання за ним права власності на це майно за набувальною давністю.
У жовтні 2003 р. Акціонерна судноплавна компанія “Укррічфлот” звернулася до суду з зустрічним позовом до АТ “П’ятий експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт” про примусове виселення з нежилих приміщень, а саме: ремонтно-механічних майстерень та лабораторно-адміністративного корпусу, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 4. В обґрунтування зустрічного позову Акціонерна судноплавна компанія “Укррічфлот” вказала, що спірні будівлі станом на червень 2003 р. перебувають на її балансі.
Рішенням господарського суду м. Києва від 19 липня 2004 р. позов задоволено повністю: визнано за АТ “П’ятий експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт” право власності за набувальною давністю на будівлі ремонтно-механічних майстерень та лабораторно-адміністративного корпусу загальною площею 1746 м2, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 4. У задоволенні зустрічного позову відмовлено у повному обсязі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 грудня 2004 р. вказане рішення залишене без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 19 квітня 2005 р. залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 грудня 2004 р.
В основу постанови Вищого господарського суду України покладено висновки про те, що суди під час розгляду справи встановили фактичні обставини справи на основі повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
У касаційній скарзі Акціонерна судноплавна компанія “Укррічфлот” ставить питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 19 квітня 2005 р. Посилання зроблені на неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду України від 7 липня 2005 р. порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 19 квітня 2005 р.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, Вищий господарський суд виходив з того, що вона ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Разом з тим, з обґрунтованістю та законністю такого висновку погодитися не можна.
Суди, ухвалюючи рішення у цій справі, не звернули уваги на те, що визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю суперечить закону.
Згідно з ч.1 ст. 344 Цивільного кодексу України, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду, зокрема, у випадку, коли особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном, продовжує відкрито, безперервно володіти ним протягом десяти років, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до п.1 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 р., а п. 8 цих положень встановлено, що правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються, також, на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. Таким чином, визнання права власності за набувальною давністю не може мати місця раніше 1 січня 2011 р.
Окрім того, суд касаційної інстанції, погодившись з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність доказів приватизації спірних об’єктів Акціонерною судноплавною компанією “Укррічфлот”, не виконав вимог ч.2 статті 111-5 ГПК України стосовно перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у постанові суду апеляційної інстанції.
Наведені обставини є підставою для скасування всіх ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 111¹⁷ - 111²⁰ Госпо-дарського процесуального кодексу України, Судова палата
Касаційну скаргу Акціонерної судноплавної компанії “Укррічфлот” задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 19 квітня 2005 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 грудня 2004 р. та рішення господарського суду м. Києва від 19 липня 2004 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.