Відповідно до ст. 277 ЦК фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сімї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Разом з тим, звернення особи до правоохоронних органів за захистом своїх прав, порушених особою, а також показання свідка на попередньому слідстві не можуть розглядатись як поширення неправдивих відомостей, якщо не встановлено, що фактично метою цих дій було приниження честі, гідності та ділової репутації певної особи

С. звернувся в суд із позовом до Ю. про визнання відомостей неправдивими, неправомірними і такими, що принижують ділову репутацію, та відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 16 червня 2006 р. Ю. звернувся до прокуратури Донецької області зі скаргою на нього. У цій скарзі до правоохоронного органу наводяться про нього завідомо неправдиві відомості, що принижують його ділову репутацію як людини і громадянина та є наклепом.

Позивач займає посаду районного прокурора, тому викладені в скарзі до прокуратури Донецької області відомості сприймаються ним і багатьма людьми, з якими йому доводиться працювати та спілкуватися як неправдиві та такі, що принижують його ділову репутацію. Ця інформація, як на його погляд, так і на погляд інших, звинувачує його в скоєнні корупційних діянь.

До теперішнього часу обвинувальний вирок щодо С. і членів його родини будь-яким судом України не виносився. Органами дізнання та досудового слідства проти нього й членів його родини кримінальних справ про перевищення влади й службових повноважень або про шахрайство не порушувалися.

Більш того, прокуратурою Донецької області скарга Ю. ретельно перевірена в порядку ст. 97 КПК, проте відомості, які викладені в скарзі, не підтвердилися. У зв’язку з цим 14 липня 2006 р. за наслідками перевірки скарги Ю. прийнято процесуальне рішення про відмову відносно С. в порушенні кримінальної справи за відсутністю в його діяннях складу злочину на підставі ч. 6 п. 2 КПК, тому викладені Ю. відомості у скарзі до прокуратури Донецької області є завідомо неправдиві. На думку позивача , викладені відповідачем у скарзі завідомо неправдиві відомості є недостовірними та принижують його честь, ділову репутацію в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі.

Скоєння корупційних діянь і злочину з його боку, як працівника органів прокуратури, є неприпустимим. Це неприпустимо як у силу вимог закону, так і в силу тих морально-ділових якостей, які повинні бути притаманні працівнику такого органу як прокуратура.

Позивач більш як двадцять сім років працює в органах прокуратури України, у тому числі на керівних посадах. За цей період він жодного разу не дозволяв собі скоювати дії, які б могли скомпрометувати та визнати його корупціонером чи злочинцем. Він завжди дбав про свій авторитет і ділову репутацію серед оточуючих, у зв’язку з цим виконував і продовжує виконувати свої професійні функції сумлінно й чесно, не припускаючи щодо своїх вчинків думок про їх залежність від чиїхось інтересів.

Його діяльність завжди відповідає принципам і задачам, визначеним статтями 4, 6 Закону України від 5 листопада 1991 р. № 1789-XII “Про прокуратуру”, а саме: здійснення повноважень на підставі додержання Конституції України та чинних законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об’єднань чи їх органів; вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення. Він високо цінує та поважає честь прокурорського мундира, який з гордістю носить, тому безпідставне звинувачення його в скоєнні злочину та корупційних діянь сприймає як цинічну, зухвалу та грубу образу, яка принизила його ділову репутацію в очах тих людей, з якими йому доводиться працювати.

Ю., звинувативши С. у скоєнні корупційних діянь і злочину, яких він не вчиняв, тим самим принизив його ділову репутацію, викликав у колег сумнів у його незаплямованості, чим порушив стосунки з оточуючими людьми, позбавив можливості реалізації здібностей у професійній діяльності та завдав йому глибокі моральні страждання.

Під час судового розгляду С. доповнив свої позовні вимоги, зазначивши, що після його звернення 30 серпня 2006 р. до Центрально-Міського районного суду м. Макіївки з позовом до Ю. про захист ділової репутації та відшкодування моральної шкоди останній 1 вересня 2006 р. звернувся із заявою до Секретаріату Президента України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України та прокуратури Донецької області, знов виклавши відносно нього завідомо неправдиві відомості, які фігурували в скарзі від 16 червня 2006 р. до прокуратури Донецької області, та інше.

До заяви від 1 вересня 2006 р. Ю. додав копію відповіді прокуратури Донецької області про відмову відносно С. в порушенні кримінальної справи, тобто відповідачу було достовірно відомо про прийняте щодо нього процесуальне рішення.

Згідно зі ст. 5 Закону України від 5 жовтня 1995 р. № 356/95-ВР “Про боротьбу з корупцією” забороняється державним службовцям сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а також займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики) і визнає такі дії корупційними. Державний службовець, який є посадовою особою, не має також права: неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень.

Таким чином, оскільки С. є державним службовцем, ствердження про те, що він сприяє чиїмось інтересам і здійснює підприємницьку діяльність через членів своєї родини, а також неправомірно втручається, використовуючи своє посадове становище, у діяльність судової влади з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень, безперечно тлумачиться та сприймається отримувачами відомостей як звинувачення його в корупції.

Надані органам прокуратури відомості переконують, що застосовані в скарзі вислови використовуються Ю. у кримінальному значенні, ототожнююся з поняттям злочину та є звинуваченням його в скоєнні шахрайських дій.

Згідно з диспозицією ст. 190 КК шахрайством визнається заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживанням довірою.

Крім того, цими ствердженнями та висловлюваннями відповідач звинувачує його в перевищенні влади або службових повноважень, тобто умисному вчиненні службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, тобто в злочині, передбаченому ст. 365 КК.

Отже, відповідач звинуватив його в скоєнні злочинів, передбачених статтями 190, 365 КК.

Проте ч. 1 ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КК наголошують, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Таким чином, С. вважає, що викладені Ю. відомості у скарзі від 16 червня 2006 р. до прокуратури Донецької області та в заяві від 1 вересня 2006 р. до Секретаріату Президента України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України та прокуратури Донецької області є свідомо неправдивими та недостовірними, тому принижують його ділову репутацію в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 р. № 8-рп/2003 викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

На підставі вимог ст. 275 ЦК фізична особа має право на захист свого особового немайнового права від протиправних посягань інших осіб.

Згідно зі ст. 299 ЦК фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.

Згідно із ч. 2 ст. 31 ЦПК позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

С. просив визнати викладені про нього відомості в скарзі Ю. від 16 червня 2006 р. до прокуратури Донецької області та в заяві від 1 вересня 2006 р. до Секретаріату Президента України, правоохоронних органів: Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України та прокуратури Донецької області завідомо неправдивими, визнати дії Ю. такими, що принижують його ділову репутацію, стягнути з відповідача на його користь на відшкодування моральної шкоди 5 тис. грн, а також судові витрати, пов’язані з розглядом справи.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Макіївки від 2 лютого 2007 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 16 квітня 2007 р., позов С. задоволено частково. Визнано неправдивими відомості щодо С., викладені в скарзі Ю. від 16 червня 2006 р. до прокуратури Донецької області та в заяві від 1 вересня 2006 р. до Секретаріату Президента України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України та прокуратури Донецької області. Визнано неправомірними та такими, що принижують ділову репутацію, дії Ю. щодо викладення ним неправдивих відомостей відносно С. у зазначених скарзі та заяві. Стягнуто з Ю. на користь С. 2 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, 250 грн. та 15 грн. судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ю. звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі рішення, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову С. відмовити, посилаючись на порушення судами норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відомості, зазначені у скарзі Ю. від 16 червня 2006 р. до прокуратури Донецької області та в заяві від 1 вересня 2006 р. до Секретаріату Президента України, правоохоронних органів: Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України та прокуратури Донецької області, є завідомо неправдивими, дії Ю. визнано такими, що принижують ділову репутацію С.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 277 ЦК фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У порушення вимог закону судами на враховано, що звернення особи до правоохоронних органів за захистом своїх прав, порушених особою, а також показання свідка на попередньому слідстві не можуть розглядатись як поширення неправдивих відомостей, якщо не встановлено, що фактично метою цих дій було приниження честі, гідності та ділової репутації певної особи.

За викладених обставин ухвалені у справі рішення без змін залишатися не можуть і підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 336, 341 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Ю. задовольнила: рішення Центрально-Міського районного суду м. Макіївки від 2 лютого 2007 р. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 16 квітня 2007 року скасувала й ухвалила нове рішення, яким у задоволенні позову С. до Ю. про визнання відомостей неправдивими та такими, що принижують ділову репутацію, відшкодування моральної шкоди відмовила.