Відповідно до ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників видана особа не може переслідуватися, засуджуватися ні за які правопорушення, вчинені до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана.

Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 23 квітня 2007 року Г. засуджений за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України йому частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком і призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців з конфіскацією усього майна, яке є його власністю.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 19 червня 2007 року вирок щодо Г. змінено і строк покарання йому постановлено рахувати з 28 серпня 2006 року, також зараховано строк перебування його під вартою у зв’язку з розшуком в період з 11 грудня 2005 року по 26 лютого 2006 року.

У касаційному порядку судові рішення щодо Г. не переглядалися.

Г. засуджено за те, що він 19 лютого 2002 року, перебуваючи у гуртожитку, за наведених у вироку обставин умисно завдав ножем численні удари по тулубу, обличчю та шиї потерпілим О. та Л., заподіявши їм тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

У клопотанні, поданому у порядку ст.400⁹ КПК України, заступник прокурора Житомирської області порушив питання про зміну постановлених щодо Г. судових рішень у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону при призначенні йому покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України.

На обґрунтування своїх вимог прокурор посилався на те, що Г. був виданий правоохоронними органами Російської Федерації для притягнення до кримінальної відповідальності в Україні за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

У поданні п’яти суддів Верховного Суду України порушено питання про задоволення клопотання прокурора.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора про необхідність зміни судових рішень щодо Г., перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у клопотанні доводи, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України дійшли висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора з таких підстав.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому Законом України від 29 червня 2004 року «Про міжнародні договори України».

Статтею 14 Європейської Конвенції про видачу правопорушників 1957 року передбачено, що видана особа, не може переслідуватися, засуджуватися ні за яке правопорушення, крім того, за яке вона була видана.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 66 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року, без згоди Договірної сторони, яка задовольнила запит, видану особу не можна притягти до кримінальної відповідальності або застосувати покарання за злочин, вчинений до її видачі і за який особу не було видано.

Як убачалося із матеріалів справи, Генеральною прокуратурою Російської Федерації було прийнято рішення про видачу правоохоронним органам України Г. для притягнення до кримінальної відповідальності за умисне спричинення тяжких тілесних ушкоджень, тому призначення Г. покарання із застосуванням ст. 71 КК України Верховний Суд України визнав таким, що суперечить нормам міжнародного законодавства.

У зв’язку з цим, Верховний Суд України ухвалив змінити вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 23 квітня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 19 червня 2007 року і виключити призначення йому покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України.

Постановлено вважати Г. засудженим за ч. 1 ст. 212 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі.