Суд апеляційної інстанції скасував вирок місцевого суду з направленням справи на додаткове розслідування, без наявності для цього передбачених законом підстав оскільки, проводячи судове слідство, не був позбавлений можливості з’ясувати обставини, які виклав в ухвалі, давши їм відповідну оцінку.

Вироком Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 22 квітня 2009р.:

С. засуджено за ч.2 ст.121 КК України на 9 років позбавлення волі, за ч.З ст.365 КК України на 8 років позбавлення волі з позбавленням на З роки права займати атестовані посади в правоохоронних органах, пов'язані з виконанням функцій представника влади, за ч.2 ст.366 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням на 2 роки права займати атестовані посади в правоохоронних органах, пов'язані з виконанням функцій представника влади, а на підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів остаточно на 9 років позбавлення волі з позбавленням на З роки права займати атестовані посади в правоохоронних органах, пов'язані з виконанням функцій представника влади;

Н. виправдано за ч.2 ст.366 КК України і засуджено за ч.2 ст.121 КК України на 8років позбавлення волі, за ч.З ст.365 КК України на 7років позбавлення волі з позбавленням на 3 роки права займати атестовані посади в правоохоронних органах, пов'язані з виконанням функцій представника влади, а на підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів остаточно на 8 років позбавлення волі з позбавленням на 3 роки права займати атестовані посади в правоохоронних органах, пов'язані з виконанням функцій представника влади;

Ч. засуджено за ч.2 ст.121 КК України на 8 років позбавлення волі, за ч.З ст.365 КК України на 7 років позбавлення волі з позбавленням на 3 роки права займати атестовані посади в правоохоронних органах, пов'язані з виконанням функцій представника влади, за ч.2 ст.366 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням на 2 роки права займати атестовані посади в правоохоронних органах, пов'язані з виконанням функцій представника влади, а на підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів остаточно на 8 років позбавлення волі з позбавленням на З роки права займати атестовані посади в правоохоронних органах, пов'язані з виконанням функцій представника влади.

Із застосуванням ст.54 КК України позбавлені спеціального звання: С. - майора міліції, Ч. - старшого лейтенанта міліції, а Н. —молодшого лейтенанта міліції.

Постановлено стягнути за рахунок коштів державного бюджету 155 809 грн. 45 коп. на користь Х. та 150 700 грн. на користь Х.В.

Вироком суду першої інстанції С., який займав посаду начальника відділу карного розшуку, та Н. і Ч., які працювали оперуповноваженими карного розшуку, визнано винними у вчиненні ними 20 січня 2007р. таких злочинів.

Приблизно о 14 год., дільничний інспектор Б. з метою з'ясування причетності гр-на Х. до крадіжки грошей у гр-ки Ш. доставив його до РВ УМВС і передав С. та Н., які перебували у стані алкогольного сп'яніння.

Останні, знаючи, що Х. непричетний до крадіжки, з метою його зізнання у її вчиненні, застосовуючи незаконні методи, побили його, наносячи удари по різним частинам тіла, у тому числі, в голову та груди, примушували Х. вживати алкогольні напої.

Коли на крики Х. про допомогу у кабінет зайшов Ч., він натягнув на руки потерпілого наручники і потім С., Н. та Ч. уже утрьох продовжили наносити потерпілому удари по різних частинах тіла.

Внаслідок цього Х. були спричинені небезпечні для життя в момент їх заподіяння тяжкі тілесні ушкодження.

У зв'язку із застосуванням до нього фізичного насильства Х. вимушений був написати заяву про явку з повинною про вчинення ним крадіжки грошей у гр-ки Ш.

За вказівкою С:

-Ч. та невстановлена особа від імені Н. склали фальшиві рапорти про вчинення Х. опору працівникам міліції:

-Б. склав фальшиві протокол про вчинення Х. адміністративного порушення та протокол про адміністративне затримання Х.

На підставі останнього протоколу о 16 год. Х. з наявними у нього зазначеними тілесними ушкодженнями був поміщений у кімнату для затриманих при черговій частині органу внутрішніх справ, де о 24 год. його було виявлено мертвим.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 9 грудня 2009р. вирок щодо С., Н. та Ч. скасовано і справу направлено на додаткове розслідування.

Апеляційний суд при розгляді справи дійшов висновку про те, що досудове слідство по ній проведено неповно і однобічно, з порушенням істотних вимог кримінально-процесуального закону, а вирок суду першої інстанції також не відповідає вимогам закону.

Зокрема, апеляційний суд у своїй ухвалі зазначив, що:

- в протоколі огляду місця події відсутні підписи ряду осіб, які брали участь у проведенні такої слідчої дії, в ньому не зафіксовані сліди взуття та рук, виявлених на стінах в кімнаті для тимчасового утримання, не зазначено, які предмети вилучені з місця події, неправильно вказано прізвище експерта-криміналіста, до цього протоколу не долучена відеокасета запису даної слідчої дії, що тягне за собою неможливість легітимного використання такого протоколу, як джерела доказів;

- по справі не встановлені місце, час та механізм спричинення Х. тяжких тілесних ушкоджень;

- висновком судово-медичної експертизи не встановлено, який час Х. залишався жити після спричинення йому тяжких тілесних ушкоджень, і цей висновок судово-медичної експертизи є недостатнім для підтвердження такого факту;

- судом першої інстанції не з'ясовано питання про те, чи виводився кудись на протязі 8 год. Х. з кімнати тимчасового утримання після його поміщення туди, хоча судово-медичні дані про відсутність сечі в його сечовому міхурі свідчать про випорожнення незадовго до смерті, а також не дано аналізу показанням судово-медичного експерта, висновкам комісійної судово-медичної, судово-гістологічної та медико-криміналістичної експертиз;

- органи досудового слідства та суд не дослідили показання свідків про те, що вони не бачили у Х. видимих тілесних ушкоджень при поміщенні його в кімнату для тимчасового утримання, як і показання Ч. про те, що 20 січня 2007р. Х. перебував не тільки в кабінеті С., а ще й в інших кабінетах райвідділу міліції, звідки доносилися крики і було чутно падіння предметів, але в наступні дні з цих кабінетів зникли крісла та килим з підлоги;

- суд першої інстанції допустив істотне порушення кримінально-процесуального закону, оскільки після переходу до судових дебатів продовжив допит свідків та вирішував клопотання про призначення експертиз без поновлення судового слідства.

З цих підстав апеляційний суд направив справу на додаткове розслідування.

У клопотанні прокурор із посиланням на те, що ухвала апеляційного суду постановлена з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону просить про її скасування і направлення справи на новий апеляційний розгляд.

У поданні суддів поставлене питання про внесення на розгляд спільного засідання суддів Судової палати у кримінальних справах і військової судової колегії Верховного Суду України цього клопотання і його задоволення шляхом скасування ухвали апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, висновок прокурора про задоволення клопотання та подання суддів, перевіривши матеріали справи та викладені у клопотанні і поданні доводи, судді Верховного Суду України дійшли висновку, що клопотання прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.

Виходячи з роз'яснення, яке міститься у п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 11 лютого 2005р. "Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування", відповідно до вимог ст.374 КПК України апеляційний суд скасовує вирок і повертає справу на додаткове розслідування лише у випадках, коли: під час дізнання чи досудового слідства були допущені такі істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, які виключають можливість постановлення вироку; при апеляційному розгляді справи встановлено таку однобічність або неповноту дізнання чи досудового слідства, які не можуть бути усунені в судовому засіданні.

Як вбачається із матеріалів справи, досудове слідство по ній проведено з дотриманням вимог ст.22 КПК України.

Так, з метою всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи органами досудового слідства допитані обвинувачені, потерпілі, свідки, складені певні протоколи, призначені відповідні експертизи та проведені інші необхідні слідчі дії.

Скасовуючи вирок суду першої інстанції і зазначивши в своїй ухвалі про неможливість використання протоколу огляду місця події як джерела доказів, а також про те, що висновок судово-медичної експертизи є недостатнім доказом для підтвердження факту спричинення Х. тяжких тілесних ушкоджень, апеляційний суд допустив порушення вимог ч. З ст.374 КПК України, згідно з якою при скасуванні вироку апеляційний суд не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування того чи іншого кримінального закону.

Висновки апеляційного суду про необхідність при додатковому розслідуванні справи установити місце, час і механізм спричинення Х. тяжких тілесних ушкоджень та з'ясувати, коли наступила смерть потерпілого після заподіяння йому даних ушкоджень є необґрунтованими, оскільки матеріали справи свідчать, що такі обставини органами досудового слідства та судом першої інстанції належним чином досліджені і вони зазначені в постановах про притягнення С., Н. і Ч. як обвинувачених, в обвинувальному висновку та у вироку суду першої інстанції, як це передбачено відповідно ст.ст.132, 223 та 334 КПК України.

Вказівка апеляційного суду про не з'ясування питання про те, чи виводився кудись на протязі 8 год. Х. з кімнати тимчасового утримання після його поміщення туди з посиланням на відсутність в його сечовому міхурі сечі позбавлена підстав.

Як видно із матеріалів справи, дана обставина була предметом дослідження не тільки на досудовому слідстві та в суді першої інстанції, а ще й безпосередньо в самому апеляційному суді при допиті в якості свідків оперативного чергового чергової частини райвідділу міліції та його помічника, які показали, що за час перебування потерпілого в кімнаті тимчасового утримання, він у туалет не просився і його звідти ніхто не виводив.

Апеляційний суд, крім того, залишив поза увагою показання С. в суді першої інстанції та в самому апеляційному суді про те, що після подій, які мали місце в його службовому кабінеті, до поміщення Х. в кімнату тимчасового утримання, Н. виводив потерпілого в туалет, а також показання судово-медичного експерта в суді першої інстанції про те, що накопичення сечі характеризується індивідуальними особливостями організму.

Показання свідків про те, що вони не бачили у Х. видимих тілесних ушкоджень при поміщенні його в кімнату для тимчасового утримання, як і показання Ч. про те, що 20 січня 2007р. Х. перебував не тільки в кабінеті С., а ще й в інших кабінетах райвідділу міліції, звідки доносилися крики і було чутно падіння предметів, були предметом дослідження як органами досудового слідства, так і судом першої інстанції.

Отже, висновки апеляційного суду в цій частині не відповідають матеріалам справи.

Як свідчать матеріали справи, апеляційний суд при розгляді її в апеляційному порядку частково провів судове слідство.

Тому він, за наявністю для цього певних підстав, сам не був позбавлений можливості дати відповідну оцінку зазначеним у його ухвалі показанням судово-медичного експерта, висновкам комісійної судово-медичної, судово-гістологічної та медико-криміналістичної експертиз, а не вимагати від органів досудового слідства та суду першої інстанції дати оцінку цим доказам.

Та обставина, що судом першої інстанції після переходу до судових дебатів без поновлення судового слідства було продовжено допит свідків та вирішувалися клопотання про призначення експертиз згідно зі ст.370 КПК України не є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, як на це необґрунтовано послався в своїй ухвалі апеляційний суд.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд повернув справу на додаткове розслідування без наявності для цього передбачених законом підстав, внаслідок чого ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд.

З урахуванням викладеного та, керуючись ст.ст.400⁴, 400¹⁰ КПК України, Верховний Суд України ухвалив рішення про задоволення клопотання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції.

Ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 9 грудня 2009р. щодо С., Н. та Ч. скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.