Господарські суди не з’ясували питання про правовий режим спірного майна, яке перебувало у володінні і користуванні ЗАТ, а також чи має ЗАТ право розпоряджатися ним як власник і не надали належної оцінки вказаним обставинам

У грудні 2005 р. перший заступник прокурора Одеської області звернувся у Господарський суд Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров’я України до закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” (далі — ЗАТ) та товариства з обмеженою відповідальністю “Кварта” (далі — ТОВ) про визнання недійсним договору купівлі-продажу №51131764/2002-37 від 9 грудня 2002 р. будівель та споруд пансіонату “Мирний” (далі — Пансіонат) загальною площею 1 тис. 180, 3 кв. метрів, що знаходяться у м. Одесі, укладеного між відповідачами.

Позов мотивований тим, що спірне майно було передано Міністерством охорони здоров’я УРСР (далі — МОЗ УРСР) на виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 23 квітня 1960 р. № 606 “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я УРСР” у відання Українській республіканській раді профспілок (далі — УРРП), яке згідно зі ст. 86 ЦК 1963 р. передбачає право останньої лише на володіння, користування цим державним майном. За таких обставин, передача у грудні 1991 р. Радою Федерації профспілок України (далі — ФПУ) (правонаступника Ради Федерації незалежних профспілок України (далі — ФНПУ)) вказаного майна до статутного фонду ЗАТ в якості статутного внеску є неправомірною, і, відповідно, спірний договір купівлі-продажу, укладений відповідачами внаслідок незаконного вилучення з державної власності майна з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що є порушенням вимог ст. 228 ЦК, має бути визнаний недійсним згідно ч.1 ст. 207 ГК.

Третя особа — Фонд державного майна України (далі — Фонд держмайна) — підтримала позовні вимоги, посилаючись на те, що спірне майно є державною власністю.

Відповідачі проти позову заперечували, посилаючись, що спірне майно з моменту його передачі профспілкам у встановленому порядку державою не вилучалося. Право профспілок на володіння, користування та розпорядження цим майном не оспорено, а тому є правомірним. Підтвердженням цього на думку відповідачів, є рішення Вищого арбітражного суду України від 20 січня 1997 р. у справі за позовом Фонду держмайна до ФНПУ, Фонду соціального страхування України (далі — Фонду соцстраху) та ЗАТ, яким встановлено, що ЗАТ створено на базі майна, переданого Радою Міністрів УРСР Укрпрофраді, правонаступником якого є Рада ФНПУ.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 9 березня 2006 р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19 червня 2006 р., в позові відмовлено.

Суди виходили з того, що спірний договір укладений у 2002 р. та виконаний, а тому і правові підстави для застосування до даних правовідносин положень статей 207, 208 ГК відсутні.

Постановою Вищого господарського суду України від 7 листопада 2006 р. судові рішення попередніх судових інстанцій у справі залишені без змін.

У касаційному поданні ставиться питання про скасування зазначеної постанови Вищого господарського суду України з підстав її невідповідності рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 2 серпня 2007 р. порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 7 листопада 2006 р. у справі № 30/475-05-11719.

Заслухавши суддю–доповідача, представників Генеральної прокуратури України, відповідача, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи без змін судові рішення у справі, Вищий господарський суд України визнав їх обґрунтованими і законними.

Але з таким висновком погодитися не можна.

Господарськими судами встановлено, що на виконання постанови Ради Міністрів охорони здоров’я УРСР від 23 квітня 1960 р. № 606 “ Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я УРСР” усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати МОЗ УРСР зобов’язане було передати у строк до 1 травня 1960 р. УРРП з метою дальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно п. 2 вказаної Постанови майно передавалося профспілковим органам у відання.

Після розпаду СРСР правонаступником УРРП стала Рада ФНПУ, правонаступником якої, в свою чергу, є ФПУ.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Києва від 23 грудня 1991 р. № 9971 зареєстровано ЗАТ як підприємство, яке є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об’єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створене на майні засновників ФПУ та Фонду соцстраху. При цьому, частка майна ФПУ, переданого у статутний фонд ЗАТ, становить 92, 92 % розміру статутного фонду.

9 грудня 2002 р. між ЗАТ (продавець) та ТОВ (покупець) укладено договір купівлі-продажу, згідно якого продавець передав у власність покупцю будівлі та споруди Пансіонату літери “Е”, “С”, “Р”, “О”, “Т”, “У”, загальною площею 1 тис. 180 кв. метрів, що знаходяться у м. Одесі, ціна об’єкта склала 730 тис. грн.

Вирішуючи даний спір, господарські суди не врахували наступне. Постановою Верховної Ради Української РСР “Про захист суверенних прав власності Української РСР” від 29 листопада 1990 р. № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Статтею 1 Закону України від 10 вересня 1991 р. № 1540-ХІІ “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України” встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об’єктів союзного підпорядкування є державною власністю.

Згідно зі ст. 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 р. № 2558-ХІІ, Фонд держмайна здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Таким чином, майно передане до статутного фонду ЗАТ є державною власністю.

Статтею 225 ЦК 1963 р. встановлено, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Господарські суди не надали належної оцінки вказаним обставинам, не з’ясували питання про правовий режим спірного майна, яке перебувало у володінні і користуванні ЗАТ, а також чи має ЗАТ право розпоряджатися ним як власник.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. № 11 (зі змінами, внесеними постановами від 24 квітня 1981 р. № 4, від 25 грудня 1992 р. № 13 та від 25 травня 1998 р. № 15) “Про судове рішення” рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності — на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111¹⁷—111²⁰ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційне подання Генерального прокурора України задовольнила: постанову Вищого господарського суду України від 7 листопада 2006 р., постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19 червня 2006 р. та рішення Господарського суду Одеської області від 9 березня 2006 р. у справі №30/475-05-11719 скасувала, справу передала на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.