Відповідно до положень ст. 156 ЖK УРСР члени сім’ї власника житлового будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку. Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користуватися займаним приміщенням.
Таке право вони втрачають лише в разі вибуття на інше постійне місце проживання і припинення внаслідок цього сімейних стосунків з власником

У липні 2006 р. П.В. звернувся до суду з позовом до П.Л. про визнання права користування жилим приміщенням. Позивач зазначав, що відповідачка є його матір’ю і їй на праві власності належить будинок у м. Миколаєві. У цьому ж будинку як член сім’ї його власника проживав і він. Однак через постійні конфлікти з відповідачкою змушений був залишити будинок та переселитися в інший, будівництво якого не закінчено. Посилаючись на те, що відповідачка незаконно намагається позбавити його права користування будинком, позивач просив визнати за ним таке право.

У вересні 2006 р. П.Л. звернулася до суду із зустрічним позовом до П.В. про визнання його таким, що втратив право користування належним їй будинком з тих підстав, що відповідач вибув на постійне місце проживання в інше жиле приміщення.

Рішенням Kорабельного районного суду м. Миколаєва від 7 червня 2007 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2007 р., в первісному позові відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано П.В. таким, що втратив право користування жилим приміщенням — будинком, що належить П.Л. на праві власності.

У касаційній скарзі П.В., посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного відмовити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Ухвалюючи рішення про відмову у визнанні права користування спірним жилим приміщенням та визнаючи П.В. таким, що втратив це право, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що П.В. вибув на інше постійне місце проживання, припинив сімейні стосунки з власником будинку, а тому втратив право користування будинком.

Такий висновок є правильним.

Відповідно до положень ст. 156 ЖK члени сім’ї власника житлового будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку. Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користуватися займаним приміщенням. Таке право вони втрачають лише в разі вибуття на інше постійне місце проживання і припинення внаслідок цього сімейних стосунків з власником.

Встановивши, що П.В. вибув на інше постійне місце проживання і припинив внаслідок цього сімейні стосунки з власником спірного будинку П.Л., суд обґрунтовано визнав його таким, що втратив право користування спірним будинком та відмовив йому в позові про визнання за ним права користування будинком.

Рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, а тому вона підлягає відхиленню.

Kеруючись п. 1 ч. 1 ст. 336, ст. 337, п. 1 ч. 1 ст. 344 ЦПK, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу П.В. відхилила і залишила судові рішення без змін.