Якщо члени колективного сільськогосподарського підприємства звернулись із позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів членів цього підприємства про надання згоди на вилучення земельних ділянок із земель підприємства та обґрунтували його тим, що вказані земельні ділянки були розпайовані між його членами, позивачі як власники паїв своєї згоди на вилучення землі не давали, участі в загальних зборах не брали, про скликання зборів їх не повідомили і питання про умови вилучення землі та розмір компенсації збори не вирішили, суд повинен встановити та зазначити в рішенні, чи були розпайовані землі колективного сільськогосподарського підприємства станом на час прийняття загальними зборами оскаржуваних рішень, чи був визначений розмір частки (паю) землі кожного з членів цього підприємства з видачею їм відповідних сертифікатів, з’ясувати, чи виникло у членів колективного сільськогосподарського підприємтсва право спільної часткової власності на землю, чи давали в такому випадку згоду на вилучення землі всі її співвласники. Крім того, суд має ретельно перевірити законність прийняття зборами членів підприємства рішень про надання згоди на вилучення землі з огляду на пояснення позивачів про те, що вони на зборах присутніми не були й згоди на вилучення земельних ділянок не давали.

Суд також повинен перевірити, чи було дотримано при прийнятті оскаржуваних рішень загальних зборів передбачений порядок погодження питань, пов’язаних із вилученням земель, що був чинним на час виникнення спірних правовідносин

Ухвала колегії суддів Судової палати
у цивільних справах Верховного Суду України
від 5 листопада 2008 р.
(в и т я г)

У лютому та квітні 2006 р. М. та інші особи звернулися до суду з позовами до приватного сільськогосподарського підприємства «Лан» про визнання незаконними та скасування рішень загальних зборів колективного сільськогосподарського підприємства «Великогадомецьке» (далі — КСП).

Позивачі послалися на те, що на загальних зборах членів КСП від 12 лютого 1997 р. та від 21 липня 1998 р. були прийняті рішення про надання згоди на вилучення земельних ділянок із земель колективного підприємства відповідно площею 72,1 та 150 га, однак рішення зборів недійсні, оскільки землі КСП у 1996 р. були розпайовані між його членами, вони як власники паїв своєї згоди на вилучення землі не давали, участі в загальних зборах не брали, про скликання зборів їм не повідомили, крім того, на зборах не було вирішено питання про умови вилучення землі та розмір компенсації.

Суд позови всіх осіб об’єднав в одне провадження.

Позивачі просили поновити їм строк на звернення до суду з позовом як пропущений з поважних причин, визнати незаконними та скасувати рішення загальних зборів членів КСП від 12 лютого 1997 р. та від 21 липня 1998 р. в частині надання згоди на вилучення земельних ділянок.

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області рішенням від 11 грудня 2007 р. в задоволенні позовів відмовив у зв’язку з пропуском позивачами строку на звернення до суду.

Апеляційний суд Житомирської області рішенням від 27 березня 2008 р. рішення суду першої інстанції змінив і постановив виключити з його резолютивної частини посилання на відмову в поновленні позовної давності та на відмову в задоволенні позовів у зв’язку з пропуском строку; в решті рішення залишено без змін.

У касаційних скаргах позивачі просили скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове — про задоволення позовів, пославшись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, обговоривши наведені в скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Суд установив, що загальні збори членів КСП рішенням від 12 лютого 1997 р. дали згоду на вилучення із земель колективного підприємства земельної ділянки площею 72,1 га з передачею її в користування закритому акціонерному товариству «Українська каолінова компанія» (далі — ЗАТ) для будівництва гірничо-збагачувального комбінату на базі Великогадомецького родовища первинних каолінів за умови виконання ЗАТ взятих на себе зобов’язань, а рішенням від 21 липня 1998 р. — земельної ділянки площею 150 га для будівництва ЗАТ гірничо-збагачувального комбінату й розробки кар’єру за умови сплати компанією вартості середньої частки (паю), яка вилучається, і розробки нового проекту роздержавлення земель, виготовлення нових сертифікатів на право на земельну частку (пай) за рахунок компанії.

Відмовляючи в задоволенні позовів, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі пропустили строк на звернення до суду з позовами без поважних причин, оскільки вони не могли не знати про проведення загальних зборів, які мали велике значення для жителів с. Великі Гадомці, крім того, суд послався на те, що сторони не надали статуту КСП, а без нього неможливо встановити, чи були загальні збори правомочні вирішувати питання про надання згоди на вилучення земельних ділянок, тому суд позбавлений можливості вирішити спір.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовів, змінивши рішення лише в частині посилання на пропуск позивачами строку на звернення до суду.

Проте з цими висновками судів цілком погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 7, ч. 3 ст. 8 Закону від 14 лютого 1992 р. № 2114-ХІІ «Про колективне сільськогосподарське підприємство» об’єктом права колективної власності підприємства є, зокрема, земля. Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.

Пунктами 1, 2 Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) усіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

Таким чином, після того як на підставі державного акта земля безкоштовно передана у власність членів КСП, був визначений розмір частки (паю) землі, що припадає на кожного з його членів, і їм видані сертифікати на частки, земля залишається у користуванні всіх членів цього підприємство на праві спільної часткової власності. Кожен власник, маючи сертифікат, вправі в будь-який час одержати свою частку (пай) землі відповідно до сертифіката.

Згідно з ч. 1 ст. 113 ЦК 1963 р., чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди спір вирішується судом.

У ч. 1 ст. 31 ЗК 1990 р., чинного на час виникнення спірних правовідносин, також передбачено, що вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі та землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 цього Кодексу підприємства, установи і організації, заінтересовані у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов’язані до початку проектування попередньо погодити із власниками землі та землекористувачами і місцевими Радами народних депутатів, а також спеціально уповноваженими на те органами державного управління по охороні й використанню земель місце розташування об’єкта, розмір ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх інших об’єктів, умови проживання населення й охорону навколишнього середовища.

На обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що державний акт на право колективної власності на землю КСП одержало 1 квітня 1996 р., і з цього часу особи, вказані в додатку до державного акта, набули право на земельну частку (пай), протягом 1996 р. розпаювання землі було повністю проведене, у березні 1997 р. члени КСП отримали сертифікати про право на земельну частку (пай) розміром 3,61 га кожен, а тому рішення щодо надання згоди на вилучення землі КСП безпосередньо зачіпає їхні права, оскільки зменшується частка землі, яку вони мають право отримати у власність.

Позивачі послалися на те, що вилучення ділянки було можливе лише за згодою всіх власників земельних часток (паїв), а вони такої згоди не давали, про скликання загальних зборів їм не повідомляли й участі в зборах вони не брали, а отже, рішення загальних зборів незаконні. Крім того, позивачі також зазначили, що на порушення положень чинного на час виникнення спірних правовідносин ЗК 1990 р. при вирішенні питання про вилучення земельних ділянок з власниками земельних часток (паїв) не було погоджено умов вилучення.

На підтвердження наявності поважних причин пропуску строку на звернення до суду позивачі зазначили, що про прийняття оскаржуваних рішень вони дізналися лише восени 2005 р., коли ЗАТ пред’явило до них позов про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, одержаних на підставі сертифікатів.

Суд на порушення вимог статей 214, 215 ЦПК на це уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не встановив та не зазначив у рішенні, чи були розпайовані землі КСП станом на час прийняття загальними зборами оскаржуваних рішень, чи був визначений розмір частки (паю) землі кожного з членів КСП з видачею їм відповідних сертифікатів, не з’ясував, чи виникло у членів КСП право спільної часткової власності на землю, чи давали в такому разі згоду на вилучення землі всі її співвласники, а отже, суд не перевірив законності прийняття зборами членів КСП рішень про надання згоди на вилучення землі з огляду на пояснення позивачів про те, що вони на зборах присутніми не були й згоди на вилучення земельних ділянок не давали.

Суд також не перевірив, чи був дотриманий при прийнятті оскаржуваних рішень передбачений чинним на той час законодавством порядок погодження питань, пов’язаних із вилученням земель.

Відсутність у матеріалах справи статуту КСП не є підставою для відмови у задоволенні позовів.

Крім того, суд не перевірив належним чином пояснень позивачів щодо поважності причин пропуску ними строку на звернення до суду з позовами, припустив, що вони не могли не знати про проведення загальних зборів, які мали велике значення для жителів с. Великі Гадомці, при цьому фактично не з’ясував, коли позивачі дізналися про порушення їх прав, а саме про те, що рішеннями загальних зборів членів КСП було надано дозвіл на вилучення земельних ділянок.

Апеляційний суд на це уваги не звернув, на порушення вимог статей 303, 316 ЦПК належним чином не перевірив наведених в апеляційній скарзі доводів, у рішенні не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і змінив рішення суду першої інстанції лише в частині посилання на відмову в задоволенні позовів у зв’язку з пропуском строку на звернення до суду.

Керуючись ст. 336 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційні скарги задовольнила частково: рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 11 грудня 2007 р. та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 27 березня 2008 р. скасувала і передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції.