Кваліфікуючу ознаку, передбачену п. «а» ст. 93 КК, та рішення про конфіскацію майна засудженого з вироку виключено, оскільки суд помилково дійшов висновку про те, що умисне вбивство двох осіб було вчинено з корисливих мотивів

 Ухвала колегії суддів палати з кримінальних справ Верховного Суду України від 9 серпня 2001 р.

(в и т я г)

Вироком судової колегії в кримінальних справах Вінницького обласного суду від 31 травня 2001 р. Т. визнано винним в умисному вбивстві двох осіб з корисливих мотивів і засуджено за пунктами «а», «г» ст. 93 КК на 14 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму з конфіскацією всього майна.

Як визнав суд, 11 січня 2001 р. Т. протягом дня розпивав спиртні напої у будинку своїх двоюрідних братів М.М. та М.А., яким він неодноразово давав гроші в борг. Тоді ж М.М. на вимогу Т. повернув йому частину боргу в сумі 20 грн., після чого останній пішов додому.

Того ж дня приблизно о 20-й годині в помешкання до Т. прийшов М.А. і почав вимагати від нього повернуті його братом 20 грн., внаслідок чого між ними виникла суперечка з цього приводу, але Т. гроші не дав і М.А. пішов додому.

Перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, Т. з корисливих мотивів, маючи намір зберегти за собою можливість користуватися повернутим  боргом, а також з метою помсти за систематичні образи з боку братів, вирішив позбавити їх життя.

Приблизно о 21-й годині він прийшов до помешкання братів, де в кухні на ліжку спав М.А., а на печі — М.М., які перебували в стані алкогольного сп’яніння. Реалізуючи свій умисел, Т. узяв чавунні колосники від груби і з метою вбивства почав завдавати ними удари по голові та обличчю М.А., внаслідок чого той від одержаних тілесних ушкоджень, не підіймаючись із ліжка, помер.

Після вбивства М.А., продовжуючи свій умисел, Т. узяв чавунну конфорку від плити, заліз на піч і з метою позбавлення життя М.М. почав бити його конфоркою по голові, обличчю та в різні частини тіла, внаслідок чого останній від одержаних тілесних ушкоджень помер на місці події.

Розглянувши касаційні скарги засудженого та адвоката, які порушили питання про перекваліфікацію дій Т. на ст. 95 КК, та перевіривши матеріали справи, колегія суддів задовольнила скарги частково, зазначивши таке.

Висновок суду про доведеність вини Т. в умисному вбивстві братів М. грунтується на досліджених у судовому засіданні й викладених у вироку доказах. Т., котрий не заперечував своєї вини, пояснив, що вчинив цей злочин на грунті особистих неприязних стосунків, оскільки потерпілі ображали його, знущалися над ним. Винуватість Т. підтверджена також показаннями свідків, висновками численних експертиз, іншими матеріалами справи. Проаналізувавши ці докази в їх сукупності, суд дав їм належну оцінку й обгрунтовано визнав Т. винним в умисному вбивстві двох  осіб — братів М. Кваліфікація його дій за п. «г» ст. 93 КК є правильною.

Разом з тим суд безпідставно визнав, що Т. вчинив цей злочин з корисливих мотивів.

Як свідчать матеріали справи і зазначено у вироку, Т. не був боржником перед братами М., навпаки, останні постійно позичали гроші в нього. Сварка з ними виникла саме з приводу того, що вони не повертали йому боргу. Отже, висновок суду про те, що засуджений позбавив життя братів М. з корисливих мотивів, нічим не підтверджено. Зазначивши у вироку, що Т. вчинив вбивство з корисливих мотивів, суд свій висновок не мотивував.

Вирішуючи питання про мотив злочинних дій Т. щодо потерпілих М., колегія суддів визнала, що він убив їх із помсти, на грунті особистих неприязних стосунків. Фактичні обставини справи свідчать, що потерпілі постійно ображали Т. і знущалися над ним. Під час спільного розпивання спиртних напоїв, коли вони знову образили його і вчинили сварку

з приводу боргу, який не бажали повертати, він позбавив їх життя. У зв’язку з цим вирок щодо Т. підлягає зміні з виключенням із нього п. «а»

ст. 93 КК, який передбачає кваліфікуючу ознаку умисного вбивства — вчинення його з корисливих мотивів.

Доводи засудженого та захисника про те, що Т. під час позбавлення потерпілих життя перебував у стані сильного душевного хвилювання, є безпідставними. Як свідчать фактичні обставини справи, і цього не заперечував сам засуджений, він позбавив потерпілих життя в той час, коли останні спали. Отже, у справі немає доказів того, що, заподіюючи потерпілим численні тілесні ушкодження в різні частини тіла, Т. перебував у стані сильного душевного хвилювання. Тому колегія суддів не знайшла підстав для перекваліфікації злочинних дій Т. на  ст. 95 КК, про що порушувалося питання в касаційних скаргах.

Щодо призначеного Т. покарання визнано, що воно є справедливим, відповідає вимогам ст. 39 КК і підстав для його пом’якшення з урахуванням зміни, внесеної у вирок касаційним судом, немає.

З урахуванням наведеного, колегія суддів касаційні скарги засудженого й адвоката задовольнила частково, вирок судової колегії в кримінальних справах Вінницького обласного суду від 31 травня 2001 р. щодо Т. змінила — виключила з нього рішення про кваліфікацію дій Т. за п. «а» ст. 93 КК і про застосування до нього додаткового покарання у вигляді конфіскації майна.