Рішення Європейського суду з прав людини, яким встановлено порушення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв’язку з надмірною тривалістю судових проваджень, не може бути відповідно до ст. 354 ЦПК України підставою для перегляду судових рішень у зв’язку з винятковими обставинами, якщо судові рішення, ухвалені в справі, визнані такими, що не порушують міжнародних зобов’язань України

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України розглянула в судовому засіданні справу за позовом Ф. до С., Д., Ч., третя особа — Херсонська товарна біржа «Альтер-Его» (далі — Біржа), про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та міни й за зустрічним позовом Д., Ч. до Ф., Біржі про визнання дійсними договорів купівлі-продажу та міни.

Під час розгляду справи було встановлено, що у квітні 1997 р. Ф. звернулася до суду із зазначеним позовом до С., Ш., Ч., Д., обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що в червні 1995 р. вона за посередництва С. придбала квартиру в м. Херсоні, а потім обміняла її на іншу, як запропонував С., та оформила на його ім’я довіреність, якої не віддала. Згодом вона дізналася, що С. скористався підробленою довіреністю й у серпні 1995 р. продав її квартиру Д., який у свою чергу обміняв її на будинок Ч.

Позивачка зазначила, що договори купівлі-продажу та міни квартири було укладено внаслідок обману та шахрайських дій, і просила визнати їх недійсними.

Згодом Ф. доповнила позов і просила визнати договори недійсними ще й з тих підстав, що вони укладені на Біржі й нотаріально не посвідчені.

Д., Ч. пред’явили зустрічний позов, в якому просили визнати дійсними договір купівлі-продажу квартири у м. Херсоні, укладений 9 серпня 1995 р. між С., який діяв від імені Ф., та Д., і договір міни зазначеної квартири на будинок, укладений 20 травня 1996 р. між Д. та Ч., посилаючись на те, що С. діяв від імені Ф. на підставі довіреності, яка не була скасована, усі умови договору купівлі-продажу сторони виконали, квартира передана у власність Д., який сплатив продавцю визначену сторонами суму, а згодом обміняв, дотримуючись вимог закону, квартиру на будинок Ч., та що договір міни також виконано.

Справу суди розглядали неодноразово.

Суворовський районний суд м. Херсона останнім рішенням від 15 листопада 2002 р. в задоволенні позову Ф. відмовив, зустрічний позов задовольнив і постановив визнати дійсними договір купівлі-продажу квартири, укладений 9 серпня 1995 р. між С. та Д., і договір міни зазначеної квартири на будинок, укладений 20 травня 1996 р. між Д. та Ч.

Апеляційний суд Херсонської області ухвалою від 5 березня 2003 р. рішення суду першої інстанції в частині визнання дійсним договору купівлі-продажу змінив і постановив визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 9 серпня 1995 р. між Ф. та Д. У решті рішення залишене без змін.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалою від 19 листопада 2004 р. у задоволенні касаційної скарги Ф. на ухвалені в справі судові рішення відмовила.

Ф. звернулася до Верховного Суду України зі скаргою про перегляд судових рішень у зв’язку з винятковими обставинами, посилаючись на визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов’язання України.

Скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 354 ЦПК судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв’язку з винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону; визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов’язання України.

Європейський суд з прав людини рішенням від 15 листопада 2007 р. в справі «Федорчук проти України» (заява № 20746/05) постановив, що було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція), тобто мали місце надмірна тривалість судових проваджень та недотримання вимог розумного строку, а також ст. 13 Конвенції — заявниця не мала ефективних засобів юридичного захисту; решту заяви Ф. оголошено неприйнятною, і решту її вимог відхилено.

У п. 32 зазначеного рішення Європейський суд з прав людини констатував, що порушення ст. 13 Конвенції мало місце у зв’язку з відсутністю засобу юридичного захисту в національному законодавстві, за допомогою якого заявниця могла б отримати рішення, яке підтверджувало б її право на розгляд справи протягом розумного строку відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції.

Таким чином, Європейський суд з прав людини рішенням від 15 листопада 2007 р. встановив порушення положень Конвенції, однак оскаржувані Ф. судові рішення не визнані такими, що порушують міжнародні зобов’язання України.

Виходячи з наведеного, підстав, передбачених ст. 354 ЦПК, для скасування у зв’язку з винятковими обставинами ухвалених у справі судових рішень не було.

Керуючись ст. 358 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України скаргу Ф. відхилила: рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 15 листопада 2002 р., ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 5 березня 2003 р. та ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 листопада 2004 р. залишила без змін.