Згідно з вимогами ст. 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги уздовж урізу води (у меженний період) шириною для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 га — 25 м. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
За правилами ст. 61 ЗК України, ст. 89 Водного кодексу України у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.
У ст. 83 ЗК України передбачено, що землі водного фонду, до яких належать і прибережні захисні смуги, не можуть передаватися у приватну власність

Позивач зазначив, що рішенням Сільради від 17 грудня 2004 р. О. було виділено й передано у власність земельну ділянку площею 0,175 га в с. Блиставиця Бородянського району Київської області для будівництва та обслуговування жилого будинку. На підставі зазначеного рішення відповідачка отримала державний акт на право власності на земельну ділянку.

Оскаржувані рішення та державний акт є незаконними, оскільки надана О. земельна ділянка розташована поза межами села і Сільрада не мала права нею розпоряджатися.

Крім того, земельна ділянка розташована в прибережній захисній смузі, отже, будівництво будь-яких споруд на ній заборонено. Не можна передати таку ділянку й у власність.

Пославшись на викладене й зазначивши, що веденням будівництва в прибережній смузі порушуються його права як жителя села на користування ставком за призначенням, до того ж зведення заборонених законом будівель у цій зоні призведе до забруднення та засмічення води в ставку, М. просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Бородянський районний суд Київської області рішенням від 12 лютого 2008 р. позов задовольнив: постановив визнати рішення четвертої сесії двадцять четвертого скликання Сільради від 17 грудня 2004 р. про виділення й передачу у власність О. земельної ділянки площею 0,175 га в с. Блиставиця незаконним та скасувати його; визнати державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий О. 30 грудня 2004 р., недійсним і скасувати його.

Апеляційний суд Київської області рішенням від 15 квітня 2008 р. рішення місцевого суду скасував і ухвалив нове — про відмову в задоволенні позовних вимог.

До касаційної скарги, яку подав М., приєднався Д. Скаржники просили скасувати рішення апеляційного суду, пославшись на порушення ним норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 50 Конституції України та ст. 9 Закону від 25 червня 1991 р. № 1264-ХІІ «Про охорону навколишнього природного середовища» кожний громадянин України має право на безпечне для його життя і здоров’я навколишнє природне середовище.

Згідно з вимогами ст. 60 ЗК вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги уздовж урізу води (у меженний період) шириною для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 га — 25 м. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

За правилами ст. 61 ЗК і ст. 89 Водного кодексу України у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

У ст. 83 ЗК передбачено, що землі водного фонду, до яких належать і прибережні захисні смуги, не можуть передаватися у приватну власність.

Суд установив, що рішенням четвертої сесії двадцять четвертого скликання Сільради від 17 грудня 2004 р. було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності О. на земельну ділянку, і передано їй безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,175 га для будівництва та обслуговування жилого будинку в с. Блиставиця.

На підставі цього рішення відповідачці 30 грудня 2004 р. було видано державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку.

Згідно з повідомленням ТОВ «Київоблпроектсервіс» та схемою розміщення земельної ділянки О. крутизна схилу прибережної захисної смуги вздовж річки в місці розташування ділянки, яка надана відповідачці, становить приблизно вісім градусів, тому ширина прибережної захисної смуги має становити не менше 50 м.

Як убачається з вищезазначеної схеми розміщення земельної ділянки й повідомлення Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області від 29 грудня 2007 р., земельна ділянка відповідачки розташована в межах прибережної захисної смуги водойми, у зв’язку з чим зазначене управління не надало погодження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на цю ділянку.

Відповідно до висновку відділу містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури від 11 квітня 2007 р. земельна ділянка, яка була виділена О., не може бути використана для будівництва та обслуговування жилого будинку у зв’язку з тим, що розташована у прибережній захисній смузі.

Ухвалюючи рішення й задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що надана земельна ділянка не може використовуватися за цільовим призначенням, оскільки це порушує екологічну безпеку, і взагалі не може бути передана у приватну власність, а тому надана О. незаконно. Ці дії порушують права позивача на безперешкодне користування природними ресурсами та безпечне для життя і здоров’я довкілля, гарантовані йому Конституцією. Крім того, спірна земельна ділянка входить до складу ділянки, наданої в оренду Д. у 2004 р.

Такий висновок суду першої інстанції є обґрунтованим. Під час встановлення зазначених фактів суд не порушив норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосував норми матеріального права.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 336, 339 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу М. та Д. задовольнила: рішення Апеляційного суду Київської області від 15 квітня 2008 р. скасувала, залишила в силі рішення Бородянського районного суду Київської області від 12 лютого 2008 р.