Положення частини четвертої статті 469 ЦК передбачає додаткову відповідальність особи, яка безпідставно одержала майно, і може застосовуватися судом при доведеності всіх умов цивільно-правової відповідальності, а саме: наявність шкоди для позивача; протиправність поведінки відповідача; безпосередній причинний зв’язок між шкодою і протиправною поведінкою; вина сторін

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 5 квітня 2005 р.

Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ВАТ “Акціонерний банк “Приватінвест” (далі – Банк) на постанову Вищого господарського суду України від 18 січня 2005 р. у справі за позовом ПП “Агріс-Центр” (далі – Підприємство) до Банку про стягнення 478 998 грн. 06 коп. доходів, отриманих від безпідставно одержаного майна,

в с т а н о в и в:

З позовом у господарський суд Чернігівської області Підприємство звернулося 26 травня 2004 р., мотивувавши заявлену позовну вимогу положеннями статті 469 ЦК та статті 1214 ЦК України, відповідно до яких особа, яка набула майно або зберігала його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. На обґрунтування позову Підприємство вказувало, що: протягом листопада – грудня 2001 р. воно помилково перерахувало Банку 840 578 грн. 34 коп.; про помилковість перерахування Банк був повідомлений листом від 7 грудня 2001 р., але добровільно не повернув одержані без достатніх підстав кошти; рішенням господарського суду Чернігівської області від 29 січня 2003 р. у справі № 8/77-62 задоволено позов про стягнення з Банку на користь Підприємства 840 578 грн. 34 коп. безпідставно одержаних коштів. В основу визначення можливого доходу Банку від користування коштами Підприємства взято середньостатистичні відсоткові ставки за банківськими кредитами, які надавалися суб’єктам господарювання в Чернігівській області за період з грудня 2001 р. (дата повідомлення Банку про помилковість перерахування коштів) до березня 2004 р. (дата виконання рішення суду у справі № 8/77-62).

Банк позов не визнав, мотивуючи свої заперечення тим, що: вимогу щодо повернення помилково перерахованих коштів до Банку позивач не направляв; факт відсутності правових підстав для зарахування перерахованих позивачем коштів встановлено нічим іншим як рішенням господарського суду Чернігівської області від 29 січня 2003 р., яке набрало законної сили з 11 березня 2003 р.; зобов’язання щодо повернення безпідставно отриманих коштів виникають в силу закону, а тому до нього, як до грошового зобов’язання, мають бути застосовані вимоги статті 214 ЦК, яка передбачає лише нарахування процентів в розмірі 3 % річних; в період з 23 жовтня 2003 р. до 28 січня 2004 р. грошові кошти в сумі 884 464 грн. 70 коп. знаходилися на накопичувальному рахунку в НБУ, як арештовані, а тому вони не могли надаватися в кредит і на них не можуть нараховуватися відсотки.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 26 липня 2004 р. позов задоволено частково в сумі 379 513 грн. 95 коп., а в решті позову відмовлено. Рішення обґрунтовано тим, що відсотки за своєю правовою природою є платою за користуванням грошовими коштами, а тому отримані Банком відсотки за кредитами є його доходом. Період, в якому мало місце користування коштами, одержаних без достатніх підстав, суд визначив з 1 січня 2002 р. (дата отримання Банком позовної заяви Підприємства про повернення помилково перерахованих у справі № 8/77-62 коштів) до 16 жовтня 2003 р. (дата накладення виконавчою службою арешту на зазначені кошти).

Постановою від 6 жовтня 2004 р. Київський апеляційний господарський суд зазначене судове рішення залишив без змін.

Зазначена апеляційна постанова залишена без змін і оскарженою постановою Вищого господарського суду України.

Банк просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням судами норм матеріального права, а також невідповідністю оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України та Вищого господарського суду України.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника відповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Залишаючи без змін постанову апеляційного суду і, відповідно, – в силі рішення суду першої інстанції, Вищий господарський суд України виходив з того, що факт безпідставного одержання Банком коштів від Підприємства встановлено рішенням господарського суду Чернігівської області у справі № 8/77-62, а тому відповідно до частини четвертої статті 469 ЦК Банк зобов’язаний відшкодувати Підприємству всі доходи, які він повинен був мати з безпідставно одержаних коштів в разі використання їх для кредитування.

Зазначене положення статті 469 ЦК передбачає додаткову (основна передбачена частиною першою вказаної статті) відповідальність особи, яка безпідставно одержала майно, і може застосовуватися судом при доведеності всіх умов цивільно-правової відповідальності:, а саме: наявність шкоди для позивача; протиправність поведінки відповідача; безпосередній причинний зв’язок між шкодою і протиправною поведінкою; вина сторін.

Проте під час розгляду справи і вирішення спору по суті суди всіх інстанцій питання наявності умов цивільно-правової відповідальності Банку не з’ясовували.

Відтак ухвалені у справі судові рішення і постанови не можуть вважатися законними і обґрунтованими, тому підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об’єктивної оцінки наявних у ній доказів, з’ясувати дійсні права та обов’язки сторін і, залежно від встановленого, правильно застосувати процесуально-правові норми і норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111¹⁷ – 111²⁰ ГПК, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу ВАТ “Акціонерний банк “Приватінвест” задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 18 січня 2005 р., постанову Київського апеляційного господарського суду України від 6 жовтня 2004 р. та рішення господарського суду Чернігівської області від 26 липня 2004 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.