Відповідно до положень ст. 75 КПК України висновок експерта для суду не є обов’язковим, але незгода з ним має бути мотивована у постанові, ухвалі чи вироку.
Висновок експертизи у кримінальній справі має оцінюватися в сукупності з іншими доказами.
У разі коли експертиза є неповною або неясною, а також якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або іншим чином викликає сумнів у його правильності, суд може призначити додаткову чи повторну експертизу.
Порушення судом вимог статей 323, 334 КПК України потягло скасування вироку

Деснянський районний суд м. Києва вироком від 25 лютого 2008 р. засудив С. за ч. 1 ст. 122 КК до позбавлення волі на два роки і на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнив його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік, поклавши на нього обов’язки, передбачені ст. 76 цього ж Кодексу. У задоволенні цивільного позову Л.В. відмовлено.

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 26 серпня 2008 р. зазначений вирок залишив без змін.

С. визнано винним у тому, що він 9 вересня 2006 р. на ґрунті неприязних стосунків із Л.А.В., Л.А.Г. та Т. тричі ударив Л.А.В. дерев’яною палицею (держаком від лопати) в різні частини тіла, заподіявши йому тілесні ушкодження середньої тяжкості.

У касаційній скарзі потерпілий Л.В. просив скасувати судові рішення і направити справу на новий судовий розгляд у зв’язку з безпідставним непритягненням до кримінальної відповідальності С. за ч. 2 ст. 121 КК, який побив його брата Л.А.В., унаслідок чого той помер. Він також зазначив, що суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про проведення комісійної судово-медичної експертизи.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України задовольнила скаргу з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, органи досудового слідства обвинувачували С. в умисному заподіянні потерпілому Л.А.В. тяжких тілесних ушкоджень, від яких той згодом помер, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.

Прокурор, який брав участь у розгляді справи, постановою від 12 лютого 2008 р. змінив обвинувачення С., відмовившись від обвинувачення за ч. 2 ст. 121 КК.

Проте потерпілий Л.В. та його представники підтримували обвинувачення в повному обсязі, тобто й за зазначеною статтею.

Однак суд, дослідивши докази за вказаним обвинуваченням і не вбачаючи підстав для засудження С. за ч. 2 ст. 121 КК, жодного рішення за цим обвинуваченням не постановив.

Так, суд, оцінивши матеріали справи в цій частині, зазначив, що під час досудового й судового слідства не встановлено доказів того, що С. ударив ногою Л.А.В. в ліву частину тулуба, коли той лежав на землі.

Крім того, суд вказав, що до показань потерпілого Л.А.Г. про те, що він бачив, як С. ударив Л.А.В. палицею по спині, необхідно ставитися критично, оскільки під час досудового слідства Л.А.Г. про це не зазначив, а свідок Т. стверджував, що С., намагаючись ударити Л.А.В., ударив його.

Суд у вироку також зазначив, що судово-медичний експерт виключив можливість заподіяння Л.А.В. тілесного ушкодження унаслідок удару дерев’яною палицею.

Однак такі висновки суду є непереконливими.

Так, потерпілий Л.А.Г. у судовому засіданні пояснив, що бачив, як С. ударив Л.А.В.

Із показань експерта убачається, що смерть Л.А.В. настала від розриву селезінки, і це тілесне ушкодження могло настати як від самого удару, так і від спричиненого цим ударом падіння з вертикального положення на лівий бік.

Відповідно до висновку експерта на тулубі Л.А.В. справа було садно, яке могло виникнути внаслідок удару рукою, зібраною в кулак, взутою ногою чи дерев’яною палицею.

Під час досудового слідства свідок Т. стверджував, що від заподіяння йому удару палицею по голові він знепритомнів, тому не може точно сказати, яким чином С. ударив Л.А.В.

Зазначеним доказам, які мають істотне значення у справі, суд не дав належної оцінки, і, неоднозначно розуміючи висновки судово-медичного експерта, не призначив комісійної судово-медичної експертизи та не спростував наведених потерпілими доводів щодо причетності С. до заподіяння Л.А.В. тяжких тілесних ушкоджень, від яких той помер.

Апеляційний суд, розглядаючи справу в апеляційному порядку, не звернув уваги на ці обставини і залишив вирок без змін, не давши переконливої відповіді на наведені в апеляції доводи потерпілого Л.В.

Оскільки суд першої інстанції належним чином не перевірив наявні у справі докази, достатньою мірою не спростував доводів потерпілого Л.В. і не прийняв рішення по суті обвинувачення за ч. 2 ст. 121 КК, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що в цій справі було порушено вимоги статей 22, 323, 334 КПК, а тому вирок Деснянського районного суду м. Києва від 25 лютого 2008 р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 серпня 2008 р. щодо С. скасувала і направила справу на новий судовий розгляд в іншому складі суддів. При цьому колегія суддів зазначила, що під час нового судового розгляду необхідно ретельно дослідити зазначені обставини, перевірити всі наведені в касаційній скарзі доводи, дати належну оцінку всім доказам у їх сукупності та залежно від установленого постановити законне й обґрунтоване рішення, а також у разі необхідності провести комісійну судово-медичну експертизу для з’ясування механізму заподіяння Л.А.В. тілесних ушкоджень.