Дії винного, якими потерпілому заподіяно тяжкі тілесні ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони, неправильно кваліфіковано за ст. 124 КК України

Вироком Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 жовтня 2005 р. М., засуджено за ст. 118 КК України на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України М. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

На підставі ст. 76 КК України покладено на нього обов’язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи і повідомляти зазначені органи про зміну місця проживання, роботи та навчання.

За ч. 4 ст. 296 КК України М. виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.

Постановлено стягнути з М. на користь К.С. 20 тис. грн моральної шкоди та на користь НДЕКЦ 423 грн 70 коп. судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 березня 2006 р. вирок щодо М. залишено без зміни.

М. визнано винним у тому, що він 1 травня 2005 р., приблизно о 23 год., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, на літньому майданчику бару, під час сварки з К., ініціатором якої був останній, і наніс М. удар кулаком в обличчя, на що той відповів ударом рукою, К. захопив засудженого однією рукою за шию, а іншою наносив йому удари в різні частини тіла, під час побиття М., перевищуючи межі необхідної оборони, умисно вдарив К. ножем, розмір леза якого приблизно 5 см, у ліве стегно, заподіявши потерпілому колото-різане поранення верхньої частини стегна з ушкодженням артерії, що призвело до смерті останнього від гострої крововтрати.

У касаційному поданні прокурор просить вирок та ухвалу щодо М. скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. При цьому посилається на те, що суд надав переваги показанням останнього та свідків, які є друзями засудженого і не дав належної оцінки показанням інших незацікавлених свідків, внаслідок чого безпідставно перекваліфікував дії М. з ч. 2 ст. 121 на ст. 118 КК України, вказує на невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості злочину та його особі та невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 377 КПК України.

У касаційній скарзі потерпіла К.С. також посилається на неправильне застосування судом кримінального закону та невідповідність призначеного М. покарання тяжкості злочину та його особі, просить судові рішення щодо останнього скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, прокурора, яка підтримала касаційне подання, потерпілу К.С., яка підтримала свою касаційну скаргу, засудженого М. та його захисника Д., які просили в задоволенні касаційного подання та касаційної скарги відмовити, перевіривши матеріали справи та доводи подання і скарги, колегія суддів вважає, що касаційне подання та касаційна скарга задоволенню не підлягають.

Висновок суду про винуватість М. у вчиненні злочинних дій ґрунтується на зібраних у справі доказах. Зокрема, показаннях засудженого М., який показав, що К. розпочав конфлікт, першим вдарив його (М.) кулаком в обличчя, після чого, захопив його однією рукою за шию і притиснувши до себе, іншою рукою почав наносити удари в різні частини тіла. В процесі побиття він наніс потерпілому удар ножем у стегно. Ці показання повністю узгоджуються з показаннями свідків В. та А. Інші свідки також підтвердили, що конфлікт розпочався з ініціативи К. Доведеність винуватості М. також підтверджується даними висновку судово-медичної експертизи, відповідно до якого смерть К. настала від гострої крововтрати внаслідок ушкодження артерії стегна.

З огляду на наведене, суд, аналізуючи докази по справі, зробив правильний висновок про те, що К. розпочав конфлікт і почав бити М., що свідчить про протиправність дій потерпілого, який створив умови, за яких засуджений перебував у стані необхідної оборони, межі якої він перевищив. Тому доводи у касаційному поданні та касаційній скарзі про наявність у діях засудженого складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України є безпідставними.

Разом з тим, суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, неправильно кваліфікував дії М.

Оскільки засуджений при перевищенні меж необхідної оборони умисно заподіяв потерпілому тяжке тілесне ушкодження, від якого настала смерть, а умисел на позбавлення життя був відсутній, дії М. слід кваліфікувати як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що вирок місцевого та ухвала апеляційного судів щодо М. в порядку ст. 395 КПК України підлягають зміні у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону. Його дії необхідно перекваліфікувати зі ст. 118 на ст. 124 КК України.

Щодо призначеного М. покарання, то, у зв’язку з перекваліфікацією його дій і меншою суспільною небезпечністю вчиненого злочину, з урахуванням конкретних обставин справи та щирого каяття засудженого, колегія суддів вважає за необхідне обране йому покарання пом’якшити до 2 років обмеження волі.

Крім того, слід зарахувати в строк відбування покарання перебування М. під вартою.

Істотних порушень норм кримінально-процесуального законодавства не встановлено.

Цивільний позов вирішено у відповідності до чинного законодавства.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України

Касаційне подання прокурора, яка брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції та касаційну скаргу потерпілої К.С. залишити без задоволення.

В порядку ст. 395 КПК України вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 жовтня 2005 р. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 березня 2006 р. щодо М. змінити.

Перекваліфікувати дії М. зі ст. 118 на ст. 124 КК України і призначити йому за цим законом покарання у виді 2 років обмеження волі. На підставі ст. 75 КК України звільнити М. від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, зобов’язавши на підставі ст. 76 КК України не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи і повідомляти зазначені органи про зміну місця проживання, роботи та навчання.

Зарахувати в строк відбування покарання перебування М. під вартою з 6 травня по 21 жовтня 2005 р.

У решті вирок та ухвалу залишити без зміни.