Визначаючи ринкову вартість облігацій, судам слід мати на увазі, що згідно з п. 1.6 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України ринкова вартість зазначених паперів — це сума коштів, яку можна отримати від їх продажу на активному ринку, тобто ринку, якому притаманні такі умови: предмети, що продаються та купуються на цьому ринку, є однорідними; у будь-який час можна знайти зацікавлених продавців і покупців; інформація про ринкові ціни є загальнодоступною

У квітні 2007 р. товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівна корпорація «Місто» (далі — Корпорація) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до українського консорціуму «Екосорб» (далі — Консорціум) про зобов’язання здійснити зворотній викуп облігацій на суму 19 млн 866 тис. грн, мотивуючи його тим, що 21 липня 2006 р. воно уклало з відповідачем генеральний договір про співробітництво, за умовами якого останній продав позивачу 2 тис. 560 облігацій за ціною 5 тис. грн за кожну. Відповідно до п. 3.6 вказаної угоди у випадку нездійснення покупцем продажу облігацій третім особам протягом трьох місяців з моменту укладення договору купівлі-продажу облігацій продавець зобов’язувався здійснити протягом 30 днів з моменту звернення покупця зворотний викуп облігацій за ринковими цінами, які будуть діяти на момент викупу, але не менше ніж 6 тис. 500 грн за одну облігацію. Нереалізованими лишилися 1 тис. 806 облігацій. Оскільки ринкова вартість вказаних облігацій становила 11 тис. грн за кожну, а відповідач на порушення умов договору відмовився здійснити їх викуп за такою ціною, позивач, посилаючись на ст. 193 ГК та статті 525, 526 ЦК, просив суд про задоволення своїх вимог.

Господарський суд м. Києва рішенням від 24 жовтня 2007 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2008 р., позов задовольнив.

Вищий господарський суд України постановою від 15 квітня 2008 р. зазначені судові рішення залишив без змін.

Колегія суддів Верховного Суду України ухвалою від 12 червня 2008 р. за касаційною скаргою Консорціуму порушила провадження з перегляду в касаційному порядку зазначеної постанови Вищого господарського суду.

У своїй скарзі Консорціум просив скасувати зазначену постанову та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування скарги зроблено посилання на невідповідність цієї постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, а також порушення судом касаційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України визнала, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Вищий господарський суд України виходив із того, що суди нижчих інстанцій на підставі наявних у справі доказів та встановлених фактичних обставин обґрунтовано визначили ринкову ціну спірних облігацій, що становила 11 тис. грн за кожну, у зв’язку з чим позов підлягає задоволенню.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Під час розгляду спору суди встановили, що 21 липня 2006 р. сторони уклали генеральний договір про співробітництво, відповідно до умов якого відповідач зобов’язався продати, а позивач — купити облігації на загальну суму 12 млн 800 тис. грн з метою подальшого їх розповсюдження серед невизначеного кола фізичних та/або юридичних осіб. Загальна кількість облігацій становила 2 тис. 560 штук номіналом 5 тис. грн за одну.

Згідно з п. 2.4 вказаного договору з метою закріплення за покупцем конкретних приміщень, право на отримання яких надають облігації, між покупцем і продавцем укладаються договори бронювання кожного конкретного приміщення.

За п. 3.6 вказаної угоди у випадку нездійснення продажу покупцем облігацій третім особам протягом трьох місяців з моменту укладення договору купівлі-продажу облігацій продавець зобов’язується здійснити впродовж 30 календарних днів з моменту звернення покупця зворотний викуп облігацій за ринковими цінами, котрі будуть діяти на момент викупу, але не менше ніж 6 тис. 500 грн за одну, та в порядку, який буде обумовлений сторонами у договорі зворотного викупу.

Визначаючи ринкову вартість спірних облігацій у розмірі 11 тис. грн за одну, суди послалися на інформацію, надану дочірнім підприємством «Фондова біржа ПФТС», згідно з якою у період з 7 червня по 19 липня 2007 р. через біржу були реалізовані облігації відповідача за ціною 6 тис. 100 грн — 12 тис грн.

Відповідно до п. 1.6 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 3 жовтня 2005 р. № 358, ринкова вартість цінних паперів — це сума коштів, яку можна отримати від продажу цінних паперів на активному ринку.

Згідно з п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 р. № 242, активний ринок — це ринок, якому притаманні такі умови: предмети, що продаються та купуються на цьому ринку, є однорідними; у будь-який час можна знайти зацікавлених продавців і покупців; інформація про ринкові ціни є загальнодоступною.

У матеріалах розглядуваної справи наявна копія листа товариства з обмеженою відповідальністю «Фондова компанія «Фаворит» від 17 вересня 2007 р. № 2/17-09, в якому повідомляється, що згідно з інформацією, одержаною із системи дочірнього підприємства «Фондова біржа ПФТС», у період з 7 червня по 7 вересня 2007 р. за облігаціями Консорціуму було укладено 6 угод, за якими продано: 213 облігацій за ціною 6 тис. 100 грн, 2 облігації — за 10 тис. грн та 2 облігації — за 12 тис. грн.

Враховуючи викладене, не можна погодитись із твердженням судів нижчих інстанцій про те, що ринкова вартість облігацій, випущених відповідачем, становила 11 тис. грн за одну, оскільки такий висновок було зроблено без урахування зазначених норм, які встановлюють порядок визначення ринкової вартості цінних паперів, та всупереч наявним у справі доказам, які не були досліджені в установленому законом порядку.

Крім того, зобов’язуючи відповідача провести зворотний викуп облігацій за ціною 11 тис. грн за одну, суди не перевірили, чи уклали сторони договір зворотного викупу облігацій, передбачений генеральним договором про співробітництво, а також не дослідили наслідків невиконання цієї умови.

Виходячи з викладеного, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, керуючись статтями 111¹⁷—111²¹ ГПК, касаційну скаргу Консорціуму задовольнила: постанови Вищого господарського суду України від 15 квітня 2008 р. і Київського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2008 р. та рішення Господарського суду м. Києва від 24 жовтня 2007 р. скасувала і передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції.