Відмова суду першої інстанції у задоволенні клопотання підсудного про виклик у судове засідання свідка з метою з’ясування обставин справи визнана Європейським судом з прав людини порушенням вимог статей 5 і 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому з цих підстав судові рішення скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд

Червонозаводський районний суд м. Харкова вироком від 19 липня 2004 р. засудив К.Д., 1984 р.н., уродженця та мешканця м. Харкова, громадянина України, такого, що не має судимості, за ч. 2 ст. 307 КК на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

За вироком суду К.Д. визнано винуватим і засуджено за незаконне придбання, перевезення та зберігання особливо небезпечних наркотичних засобів з метою збуту, а також збут особливо небезпечних наркотичних засобів у місці, що призначене для проведення навчальних заходів, за таких обставин.

11 травня 2003 р. приблизно о 15 год. К.Д. незаконно придбав у невстановленої слідством особи особливо небезпечний наркотичний засіб — марихуану, яку переніс до себе додому в квартиру, де зберігав з метою збуту.

16 травня 2003 р. приблизно об 11 год. засуджений незаконно збув Щ. за 20 грн 4,05 г цього наркотичного засобу, після чого його затримали працівники міліції.

Того ж дня за місцем проживання К.Д. працівники міліції виявили та вилучили п’ять пакетів із особливо небезпечним наркотичним засобом — марихуаною, загальною масою 20,84 г, яку він незаконно зберігав з метою збуту.

Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 29 липня 2005 р. вирок місцевого суду змінив, а на підставі ст. 75 КК звільнив К.Д. від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на три роки із покладенням на нього обов’язків, передбачених ст. 76 КК.

Верховний Суд України ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах від 25 квітня 2006 р. відмовив у задоволенні касаційних скарг захисників, у яких вони, пославшись на незаконність засудження К.Д. та фальсифікацію матеріалів кримінальної справи, просили скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК у зв’язку з відсутністю події злочину.

Європейський суд з прав людини (далі — Європейський суд) рішенням у справі від 21 жовтня 2010 р. «Корнєв і Карпенко проти України», яке набуло статусу остаточного 21 січня 2010 р., констатував порушення п. 3 ст. 5 та п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція).

У заяві К.Д. та захисник, пославшись на рішення Європейського суду, просили перевірити законність та обґрунтованість вироку Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 липня 2004 р., ухвали Апеляційного суду Харківської області від 29 липня 2005 р. та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 25 квітня 2006 р., а також їх скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Прохання вони мотивували тим, що Європейський суд у справі «Корнєв і Карпенко проти України» визнав порушення вимог п. 3 ст. 6 Конвенції внаслідок того, що національні суди відмовили К.Д. у допиті свідка Щ., що була єдиною особою, яка могла підтвердити, що саме від нього отримала наркотичні засоби, які згодом вилучили працівники міліції, а також заперечити факт провокації злочину, що призвело до істотного порушення права на захист.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 2 червня 2011 р. справу щодо К.Д. допустив до провадження Верховним Судом України.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 9 червня 2011 р. відповідно до ч. 1 ст. 400¹⁹ КПК у цій справі відкрито провадження з метою її розгляду Верховним Судом України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення заступника Генерального прокурора України, який висловив думку про необхідність задоволення заяви та скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали, додані до заяви, матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, зазначені в заяві, Верховний Суд України дійшов висновку про необхідність її задоволення з таких підстав.

Як убачається з постанови про проведення оперативної закупки наркотичних засобів від 16 травня 2003 р., її проведення було доручено громадянці Щ. під вигаданими прізвищем, ім’ям та по батькові.

Згідно з актом огляду покупця перед проведенням оперативної закупки працівники міліції оглянули Щ. та вручили їй гроші в сумі 20 грн однією купюрою.

За протоколом огляду та вилучення після проведення оперативної закупки у Щ. було виявлено та вилучено паперовий згорток з подрібненою речовиною рослинного походження зеленого кольору.

27 травня 2003 р. Щ. допитали як свідка. Вона дала свідчення про те, що 16 травня 2003 р. її запросили працівники міліції для проведення оперативної закупки наркотичного засобу — марихуани у К.Д. З цією метою їй було вручено 20 грн однією купюрою. Після цього приблизно об 11 год. згідно з попередньою домовленістю вона зустрілася біля корпусу Української державної академії залізничного транспорту з К.Д., який запропонував придбати у нього коноплю. Вона передала йому 20 грн, які їй вручили працівники міліції, а К.Д. передав їй білий паперовий пакет, і вони розійшлися. Відразу до неї підійшли працівники міліції та в присутності понятих вилучили придбаний наркотичний засіб. За фактом вилучення було складено протокол, у якому вона та поняті поставили свої підписи, а вилучений пакет було опечатано.

Слідчий у справі написав довідку, в якій зазначив, що дані стосовно Щ. на підставі ст. 52³ КПК не підлягають розголошенню, і вона не може бути викликана в судове засідання як свідок.

У додатках до обвинувального висновку Щ. не була внесена до списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання.

16 грудня 2003 р. в судовому засіданні К.Д. заперечував свою причетність до збуту наркотичних засобів і дав показання про те, що 16 травня 2003 р. біля корпусу Української державної академії залізничного транспорту він зустрічався зі знайомою студенткою М., яку він знав останні три роки. Саме після зустрічі з цією особою його затримали працівники міліції та примусили покласти собі до кишені 20 грн, а також обмовити себе та визнати вину у вчиненні інкримінованого йому злочину.

З метою перевірки таких показань К.Д. заявив клопотання про виклик у судове засідання свідків М. та Щ. У задоволенні цього клопотання суд відмовив, пославшись при цьому на постанову прокуратури від 15 вересня 2003 р. за результатами перевірки заяви К.Л. про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції.

Пізніше показання свідка Щ. були оголошені в судовому засіданні в порядку, передбаченому ст. 306 КПК, та покладені судом в основу обвинувального вироку щодо К.Д.

Постановивши, що в цій справі мало місце порушення п. 3 ст. 6 Конвенції, Європейський суд у мотивувальній частині рішення зазначив, що він не переконався в тому, що заявникові надали адекватну і належну можливість заперечити показання, на яких ґрунтувалось його засудження.

У п. 56 свого рішення Європейський суд зазначив, що показання свідка Щ. були вагомими для вирішення справи, оскільки вона була єдиною особою, яка безпосередньо брала участь у купівлі наркотиків у заявника і могла засвідчити, що він продав їй наркотики. Суд також зауважив, що заявникові та його захиснику не надали можливості допитати цього свідка на тому чи іншому етапі провадження, навіть як анонімного свідка, і самі національні суди обґрунтовували свої висновки у справі на письмових показаннях, які вона дала на етапі досудового слідства. У рішенні звернуто увагу на те, що органи влади не заявляли про необхідність забезпечити баланс інтересів різних осіб, яких це стосувалося, і, зокрема, інтересів свідка Щ.

Відповідно до положень ч. 2 п. «а» та ч. 3 п. «а» Закону від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» додатковими заходами індивідуального характеру з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції. Таке відновлення здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

Виходячи із зазначених фактичних та правових підстав, Верховний Суд України дійшов висновку, що постановлені в кримінальній справі судові рішення щодо К.Д. не можуть залишатися в силі, а підлягають скасуванню. Враховуючи стадію провадження, на якій було допущено зазначене порушення, а також те, що воно може бути виправлене під час розгляду справи по суті судом першої інстанції, справа підлягає направленню на новий судовий розгляд.

На підставі викладеного, керуючись статтями 400¹², 400²¹, 400²² КПК, Верховний Суд України ухвалив: заяву К.Д. та його захисника задовольнити; вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 липня 2004 р., ухвали Апеляційного суду Харківської області від 29 липня 2005 р. та колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 25 квітня 2006 р. щодо К.Д. скасувати, а справу щодо нього направити на новий судовий розгляд.