На думку Верховного Суду України, зважаючи на особливості фінансування страхування від нещасного випадку, виключно цільове використання цих коштів та враховуючи те, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Звенигородці Черкаської області не може нести витрати з виплати державної адресної допомоги

30 січня 2012 р. Верховний Суд України, розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області (далі — управління ПФУ, ПФУ відповідно) до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Звенигородці Черкаської області (далі — відділення Фонду, Фонд відповідно) про стягнення заборгованості, встановив:

У жовтні 2009 р. управління ПФУ звернулося до суду з позовом, в якому, пославшись на статті 21, 24 та 25 Закону від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі — Закон № 1105-XIV), просило визнати неправомірними дії відділення Фонду щодо відмови у прийнятті до відшкодування коштів на виплату і доставку щомісячної державної адресної допомоги за період з 1 липня по 31 серпня 2009 р. у розмірі 37 тис. 491 грн 38 коп. та стягнути з останнього борг на цю суму.

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 13 жовтня 2009 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2010 р., у задоволенні позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 вересня 2011 р. рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, управління ПФУ звернулося із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: ст. 21 Закону № 1105-XIV та п. 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов’язаних із виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління ПФУ та правління Фонду від 4 березня 2003 р. № 5-4/4 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 р. за №376/7697).

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 серпня 2010 р., яка, на думку ПФУ, підтверджує неоднакове правозастосування.

Перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, дійшов висновку, що вимоги позивача щодо відшкодування за рахунок відділення Фонду витрат, пов’язаних із виплатою щомісячної державної адресної допомоги, є безпідставними.

В ухвалі, наданій на підтвердження неоднакового правозастосування, касаційний суд, залишаючи без змін постанову апеляційного суду про задоволення позову, виходив із того, що органи Фонду зобов’язані відшкодувати органам ПФУ витрати, пов’язані з виплатою щомісячної державної адресної допомоги.

Висновки суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Так, перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом, передбачений ст. 21 Закону № 1105-XIV.

Відповідно до цієї статті Фонд зобов’язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров’я, в тому числі пенсії по інвалідності від трудового каліцтва або професійного захворювання та пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у разі настання страхового випадку.

Аналіз положень постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 р. № 265 «Про деякі питання пенсійного забезпечення громадян», якою передбачено надання щомісячної державної адресної допомоги, дає підстави вважати, що така допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Пунктом 4 цієї постанови встановлено, що виплата щомісячної державної адресної допомоги здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога.

Вирішуючи питання про те, чи здійснюються ці виплати за рахунок коштів Фонду, необхідно враховувати, що страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Одним із основних принципів страхування від нещасного випадку є цільове використання коштів, які відповідно до ст. 46 Закону № 1105-XIV не формуються за рахунок Державного бюджету України, не включаються до його складу та використовуються виключно за їх прямим призначенням.

Зважаючи на особливості фінансування страхування від нещасного випадку, виключно цільове використання цих коштів та враховуючи те, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, Фонд не може нести витрати з виплати щомісячної державної адресної допомоги.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 6 червня 2011 р. (справа № 21-57а11), від 20 червня 2011 р. (справа № 21-59а11) та від 14 листопада 2011 р. (справа № 21-343а11).

Отже, висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, про безпідставність вимог управління ПФУ щодо відшкодування за рахунок відділення Фонду витрат, пов’язаних із виплатою щомісячної державної адресної допомоги, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому у задоволенні заяви управління ПФУ слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 КАС, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви управління ПФУ відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.