Ухвалені у справі судові рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди дійшли помилкового висновку про непоширення на товариство, 43,054 % статутного фонду якого належать державі, ст. 72 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік»
2 березня 2010 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку провадження за винятковими обставинами за скаргою Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі — ОДПІ) справу за позовом закритого акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» (далі — ЗАТ) до ОДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, встановила:

У травні 2005 р. ЗАТ звернулося до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ОДПІ: від 3 грудня 2004 р. № 0003612301/0/3156; від 10 лютого 2005 р. № 0003612301/1/340; від 25 березня 2005 р. № 0003612301/2/715; від 20 травня 2005 р. № 0003612301/3/1521 та № 0002192301/0/1522, згідно з якими позивачу визначено суму зобов’язання зі сплати частини прибутку (доходу) до Державного бюджету України — 10 млн 597 тис. 161 грн та накладено штрафні (фінансові) санкції в сумі 1 млн 929 тис. 195 грн.

Господарський суд Полтавської області рішенням від 22 липня 2005 р., залишеним без змін ухвалами Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 5 грудня 2005 р. та від 17 жовтня 2006 р., позовні вимоги задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 листопада 2009 р. рішення суду першої інстанції від 22 липня 2005 р. та ухвалу апеляційного суду від 17 жовтня 2006 р. залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України ОДПІ, пославшись на наявність підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, просила переглянути за винятковими обставинами та скасувати всі ухвалені у справі судові рішення, у позові відмовити. Обґрунтовуючи скаргу, відповідач додав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2008 р. у справі за аналогічним позовом, в якій, на його думку, одні й ті самі норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як установили суди, ЗАТ було утворено відповідно до Указу Президента України від 29 листопада 1994 р. № 704/94 та Указу Президента Республіки Татарстан від 13 грудня 1994 р. № УП-883 «Про створення транснаціональної фінансово-промислової нафтової компанії «Укртатнафта» на підставі Угоди від 27 липня 1995 р. між Урядами України та Республіки Татарстан. Одним із акціонерів ЗАТ є Фонд державного майна України, частка якого становить 43,054 %.

У ст. 72 Закону від 27 листопада 2003 р. № 1344-IV «Про Державний бюджет України на 2004 рік» (далі — Закон № 1344-IV) установлено, що господарські організації, зокрема, акціонерні, холдингові, лізингові компанії та інші суб’єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 р. та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 р. до загального фонду Державного бюджету України частину чистого прибутку відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах. Норматив і порядок відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За змістом абз. 3 п. 2 Порядку і нормативу відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) господарськими організаціями за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2004 р. № 405 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), для господарських товариств та інших суб’єктів господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), такі відрахування становлять 15 % чистого прибутку, розрахованого згідно з правилами бухгалтерського обліку, відповідно до розміру цих часток (акцій, паїв).

Приймаючи оспорювані податкові повідомлення-рішення, ОДПІ виходила з того, що на порушення наведених норм права позивач у податкових деклараціях про прибуток за дев’ять місяців 2004 р. не задекларував та відповідно не сплатив до бюджету належні суми відрахувань чистого прибутку.

У свою чергу суди, визнаючи недійсними зазначені податкові повідомлення-рішення, на обґрунтування своїх рішень послалися на приписи БК та Закону від 25 червня 1991 р. № 1251-XII «Про систему оподаткування» (далі — Закон № 1251-XII) і на те, що розподіл прибутку ЗАТ є виключною компетенцією його загальних зборів.

З обґрунтованістю цього висновку погодитися не можна. Він є наслідком порушення правил застосування норм права: суд надав перевагу положенням Закону № 1251-XII та БК, які щодо спірних правовідносин є загальними, у той час як перевагу мають спеціальні норми, за наведених обставин — норми Закону № 1344-IV, крім того, прийнятого останнім у часі із зазначених законодавчих актів, через що йому теж надається перевага при вирішенні судами питання, нормою якого закону слід керуватися під час розгляду справи. Цей Закон не визнано неконституційним.

Касаційний суд також не дав правової оцінки тому, що апеляційний суд помилково переглянув рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Полтавської області як законного представника сторони після його перегляду за апеляційною скаргою самої сторони — ОДПІ.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 КАС заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга підписуються особою, яка їх подає, або її представником, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження, якщо цей документ не подавався раніше.

За змістом статей 56—61 цього Кодексу прокурор в адміністративному судочинстві здійснює законне представництво, особливість якого полягає у тому, що законний представник самостійно (без доручення), на підставі закону здійснює процесуальні права та обов’язки сторони чи третьої особи, яку він представляє, діючи в її інтересах. Проте зазначена відмінність не впливає на загальні правила представництва. Перегляд судового рішення за скаргою самої сторони виключає можливість його повторного перегляду за скаргою її законного представника.

Так, згідно з пунктами 3—4 ч. 4 ст. 214 КАС суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо: є ухвала про закриття касаційного провадження у зв’язку з відмовою цієї особи від касаційної скарги на це саме судове рішення; є ухвала про відхилення касаційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на це саме судове рішення. При цьому як особу, що відмовилася від касаційної скарги, подавала касаційну скаргу, за змістом наведеної норми слід розуміти як саму сторону, так і її законного представника.

За аналогією закону таке регулювання поширюється і на стадію апеляційного оскарження судового рішення.

З урахуванням наведеного скарга ОДПІ підлягає частковому задоволенню, всі ухвалені у справі судові рішення — скасуванню із направленням її на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241—244 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу ОДПІ задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 листопада 2009 р., ухвали Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 5 грудня 2005 р. та від 17 жовтня 2006 р., рішення Господарського суду Полтавської області від 22 липня 2005 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п . 2 ч. 1 ст. 237 КАС.