Із вироку виключено посилання суду як на доказ винності засуджених на ті показання, які вони дали без обов’язкової участі захисника після порушення кримінальної справи

Апеляційний суд Кіровоградської області вироком від 16 березня 2007 р. засудив: У. — за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК — на 11 років позбавлення волі; Ф. — за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК — на 12 років позбавлення волі, а на підставі ст. 71 цього Кодексу за сукупністю вироків остаточно призначив їй покарання у виді 13 років позбавлення волі; Д. — за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК — на 10 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути солідарно із засуджених У., Ф. і Д. на користь потерпілого А. 10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Ф. і Д. визнано винними у тому, що 15 березня 2006 р. вони разом із У., гостюючи в Н., під час сварки, яка переросла в бійку, за попередньою змовою вбили останню. Поки Ф. тримала Н., Д. здавила руками потерпілій шию, а потім із У. накинула їй на шию мотузку і затягувала до настання смерті потерпілої.

У касаційній скарзі з доповненнями до неї засуджена Ф. просила вирок скасувати і справу направити на новий судовий розгляд, мотивуючи це тим, що вона не вчиняла вбивства Н., а на стадії досудового слідства обмовила себе унаслідок застосування працівниками міліції незаконних методів слідства. Вона вважала, що суд обґрунтував вирок доказами, зібраними з порушенням вимог кримінально-процесуального закону.

Засуджена Д. у касаційній скарзі з доповненнями до неї просила змінити вирок, вважаючи, що має нести відповідальність лише за недонесення про вчинення вбивства Н.

Вирок щодо засудженого У. не оскаржено і касаційного подання стосовно нього не внесено.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку про необхідність змінити вирок з таких підстав.

Винність Ф. і Д. в умисному вбивстві доведено об’єктивними доказами, які належно перевірені та наведені у вироку.

Доводи засуджених про необґрунтованість вироку безпідставні.

Висновки про безпосереднє вчинення вбивства Н. суд обґрунтував показаннями засуджених, які вони дали на стадії досудового слідства.

Згідно з показаннями Ф. і Д., яких неодноразово допитували, бійка розпочалася між Н. і Ф., під час якої остання стала душити потерпілу, а Д. та У. приєдналися і разом її задушили.

Зазначені обставини злочину підтвердили У., а також Ф. і Д. під час відтворення за участю захисників обстановки й обставин події, тобто в умовах, які виключали будь-який тиск на них із боку працівників слідства.

Із огляду на це та враховуючи, що засуджені у своїх показаннях фактично себе викрили і що достовірність їхніх показань підтверджено даними, які містяться у протоколі огляду місця події, висновками судово-медичної експертизи про кількість, характер та локалізацію тілесних ушкоджень, виявлених на тілі вбитої, суд мав усі підстави визнати зазначені показання достовірними, покласти їх в основу вироку й дійти висновку, що Ф. і Д. були співвиконавцями умисного вбивства Н.

Злочинні дії Ф. і Д. правильно кваліфіковано за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК.

Покарання засудженим призначено відповідно до вимог ст. 65 КК: із урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особи винних та обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання. Це покарання є необхідним і достатнім для їх виправлення та запобігання вчиненню ними нових злочинів.

Щодо посилань Ф. і Д. на те, що апеляційний суд незаконно мотивував свій висновок їхніми показаннями, які вони давали як підозрювані, то їх визнано обґрунтованими.

Відповідно до положень ст. 323 КПК в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені в судовому засіданні. Суд, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам і щодо їх допустимості.

Із протоколів допитів Ф., Д. та У. убачається, що їхні показання як підозрюваних були отримані з порушенням вимог статей 21 та 45 КПК, оскільки їх допитано без участі захисників, тоді як кримінальну справу було порушено за ознаками злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК. Отже, ці докази є недопустимими, тому суд не вправі був посилатися на них у мотивувальній частині вироку для підтвердження винуватості засуджених.

Крім того, суд у вироку безпідставно зазначив, що У. має судимість, оскільки згідно з положеннями ст. 55 КК 1960 р. попередня судимість у нього погашена.

Інших порушень норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для змін вироку або його скасування, не встановлено.

За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 березня 2007 р. щодо Ф., Д. і в порядку, передбаченому ст. 395 КПК, стосовно У. змінила: виключила з мотивувальної частини вироку посилання на показання Ф., Д. та У. як підозрюваних як на недопустимі докази, а зі вступної його частини — на те, що У. має судимість. У решті вирок щодо засуджених залишено без змін.