Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Виходячи зі змісту зазначеної норми закону, суд при вирішенні такої справи повинен установити і факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та його потребу в допомозі цієї особи.
Безпорадний стан слід розуміти як безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв’язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в її умисних діях чи бездіяльності, спрямованих на уникнення від обов’язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов’язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов’язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.
Крім того, при розгляді таких справ суду належить з’ясовувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу

У січні 2007 р. К.Н. звернулася до суду із позовом до Л.С. про усунення від права на спадкування, визнання права власності на 1/2 частину будинку в порядку спадкування та встановлення факту родинних стосунків, мотивуючи вимоги тим, що 8 жовтня 2006 р. помер її брат — Л.В., після смерті якого відкрилася спадщина у вигляді 1/2 частини будинку в м. Маріуполі.

Позивачка зазначила, що в установлений законом шестимісячний строк звернулася до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини і що з такою ж заявою звернувся й відповідач — Л.С., син Л.В. та її племінник, який за життя Л.В. протягом більш ніж 14 років не надавав йому ніякої допомоги, хоча той як інвалід другої групи її потребував. Вона піклувалася про брата, забезпечувала його всім необхідним для нормального життя: меблями, побутовою технікою, одягом, взуттям, допомагала грошима на обладнання та ремонт будинку.

К.Н. просила усунути відповідача від права на спадкування після смерті Л.В. та визнати за нею право власності в порядку спадкування на 1/2 частину зазначеного будинку.

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області рішенням від 18 квітня 2007 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 5 липня 2007 р., позов К.Н. задовольнив. Установлено факт, що К.Н. є рідною сестрою Л.В.

Відповідача Л.С. усунено від права на спадкування після смерті Л.В., померлого 8 жовтня 2006 р. Визнано за К.Н. право на 1/2 частину будинку в м. Маріуполі у порядку спадкування після смерті Л.В.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі відповідач Л.С. просив скасувати рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 квітня 2007 р., ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 5 липня 2007 р. та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Суди встановили, що 8 жовтня 2006 р. помер Л.В. та що після його смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину жилого будинку в м. Маріуполі.

Відповідно до вимог ст. 1269 ЦК із заявами про прийняття спадщини в установлений ст. 1270 ЦК строк звернулися Л.С., який є сином померлого, та К.Н. — сестра померлого (факт родинних відносин померлого й К.Н. установлено судом).

Задовольняючи вимоги К.Н. про усунення Л.С., сина спадкодавця, від права на спадкування за законом після смерті Л.В., суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що Л.С. не піклувався про батька, не відвідував його і не надавав йому допомоги, якої той потребував через стан здоров’я та неналежне матеріальне забезпечення, а тому, на думку суду, перебував у безпорадному стані.

Однак такого висновку суди дійшли з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Виходячи зі змісту зазначеної норми закону, суд при вирішенні такої справи згідно з вимогами ст. 214 ЦПК повинен установити і факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та його потребу в допомозі цієї особи.

Безпорадний стан слід розуміти як безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв’язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в її умисних діях чи бездіяльності, спрямованих на уникнення від обов’язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов’язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов’язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Крім того, суд мав з’ясувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу.

Усупереч вимогам статей 213—215 ЦПК суд цих обставин не встановив і не зазначив у рішенні про доведеність фактів щодо безпорадного стану спадкодавця, його потреби в отриманні допомоги від сина (який проживав у іншому місті) за умови надання Л.В. за висновком суду допомоги сестрою й племінницею та ухилення відповідача від надання допомоги батьку, проте відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК лише при одночасному настанні цих обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від права на спадщину.

Оскільки ухвалені судові рішення в частині позову про усунення від права на спадкування не відповідають зазначеним вимогам, рішення в цій частині підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Л.С. задовольнила частково: рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 квітня 2007 р. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 5 липня 2007 р. у частині усунення Л.С. від права на спадкування, визнання за К.Н. права власності на 1/2 частину будинку скасувала, справу в цій частині передала на новий розгляд до суду першої інстанції.