Судовий порядок визнання незаконними актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України (п. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») не заперечує компетенцію такого органу щодо скасування свого рішення з підстав та в порядку, визначених законом *

17 березня 2009 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргами громадської організації «Комітет захисту прав мешканців «Надія» (далі — Громадська організація), Генеральної прокуратури України та Київської міської ради (далі — Міськрада) справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОлімпБуд» (далі — Товариство) до Міськради, треті особи — прокурор м. Києва, Громадська організація, про визнання нечинним та скасування рішення, встановила:

У лютому 2007 р. Товариство звернулося з позовом про визнання нечинним та скасування рішення Київської міської ради від 28 грудня 2006 р. № 569/626 «Про відміну рішення Київської міської ради від 19 липня 2005 р. № 835/3410 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «ОлімпБуд» земельної ділянки для будівництва житлового будинку з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом (зі збереженням існуючого спортивного майданчика) по проспекту Академіка Корольова, 12-г у Святошинському районі м. Києва» (далі — рішення Міськради № 569/626).

Господарський суд м. Києва постановою від 28 березня 2007 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2007 р., позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 червня 2008 р. зазначені судові рішення залишив без змін.

У скаргах про перегляд ухвали касаційного суду за винятковими обставинами скаржники просять скасувати всі судові рішення у справі та направити її на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове порівняно з іншими аналогічними справами і неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 5 Закону від 16 листопада 1992 р. № 2780-XII «Про основи містобудування», ст. 140 ЗК.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, перевіривши за матеріалами справи наведені у скаргах доводи, дійшла висновку про їх обґрунтованість з таких підстав.

Як було встановлено судами, рішенням Міськради від 19 липня 2005 р. № 835/3410 Товариству для будівництва жилого будинку за адресою: м. Київ, проспект Академіка Корольова, 12-г, у короткострокову оренду на п’ять років була надана земельна ділянка площею 0,77 га.

22 листопада 2005 р. між Міськрадою та Товариством укладено відповідний договір оренди.

Рішенням Міськради № 569/626 скасовано її рішення № 835/3410, а Товариству, зокрема, запропоновано дати згоду на розірвання вказаного договору оренди.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що наявна в оспорюваному рішенні Міськради пропозиція Товариству дати згоду на розірвання договору оренди означає припинення дії цього договору. Як на підставу задоволення позову суд послався на те, що Міськрада перевищила свої повноваження, приймаючи зазначене рішення, чим порушила вимоги п. 10 ст. 59 Закону від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі — Закон № 280/97-ВР), оскільки дострокове припинення права землекористування за договором оренди за відсутності згоди сторін можливе лише за рішенням суду. З таким рішенням погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій.

Висновок суду про те, що пропозиція Міськради (як сторони в договорі оренди) про розірвання договору є тотожною самому його розірванню, неправильний та суперечить вимогам ст. 654 ЦК щодо форм зміни або розірвання договору.

Необґрунтованим є висновок суду і про перевищення Міськрадою своїх повноважень. Так, судовий порядок визнання незаконними актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України (п. 10 ст. 59 Закону № 280/97-ВР) не виключає компетенцію такого органу на скасування свого рішення з підстав та в порядку, визначених законом. Скасування Міськрадою свого попереднього рішення в договірних відносинах з Товариством не звільняє її від обов’язку в подальшому діяти відповідно до вимог закону (зокрема гл. 22 ЗК), звернувшись до суду з відповідним позовом у разі відсутності згоди обох сторін договору на його розірвання. Саме таку поведінку Міськради передбачає її оскарженe рішення в п. 3.2.

У зв’язку з наведеним висновок суду про перевищення Міськрадою своїх повноважень при прийнятті оспорюваного акта є неправильним.

Водночас колегія суддів дійшла висновку, що у справі, яка розглядається, суд першої інстанції не виконав вимоги ч. 3 ст. 2 КАС, не перевіривши, чи відповідали дії Міськради вимогам зазначеної норми процесуального права. Суди апеляційної та касаційної інстанцій наведені порушення закону залишили поза увагою.

За таких обставин усі постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню на підставі частин 1, 2 ст. 243 КАС з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скарги Громадської організації, Генеральної прокуратури України та Міськради задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 червня 2008 р., ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2007 р. та постанову Господарського суду м. Києва від 28 березня 2007 р. скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.

* Публікується повний текст судового рішення з незначною редакційною правкою.