Наслідки невиконання обов’язків, визначених ч. 1, ч. 3 ст. 977 ЦК України, встановлено ч. 4 ст. 877 ЦК України. У цьому випадку підрядник, який не виконав даних обов’язків, позбавляється права вимагати від замовника оплати виконання ним додаткових робіт і відшкодування завданих цим збитків.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення.

У вересні 2005 р. прокурор міста Алушти завернувся у господарський суд Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі виконавчого комітету Алуштинської міської ради, відділу капітального будівництва Алуштинської міської ради з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “КримПроектСтрой” (далі — ТОВ) про стягнення 153 тис. 321 грн, в тому числі 150 тис. 886 грн невикористаного авансу та 2 тис. 434 грн пені, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором від 27 січня 2004 р. № 1 на виконання робіт з реконструкції Будинку культури міста Алушти.

В процесі розгляду справи прокурор уточнив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача 61 тис. 570 грн невикористаного авансу та 5 тис. 468 грн пені.

ТОВ подало зустрічний позов до виконавчого комітету Алуштинської міської ради, Алуштинської міської ради, відділу капітального будівництва Алуштинської міської ради про стягнення збитків у розмірі 275 тис. 73 грн, посилаючись на неналежне виконання відділом капітального будівництва Алуштинської міської ради взятих на себе зобов’язань за спірним договором.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2006 р. позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ на користь відділу капітального будівництва Алуштинської міської ради 61 тис. 570 грн. В частині вимог про стягнення 5 тис. 468 грн пені відмовлено. В частині вимог про стягнення 89 тис. 316 грн провадження у справі припинено на підставі п.1¹ ст. 80 ГПК. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд керувався п. 4 ст. 11 статтями 525, 526 ЦК, п. 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1764) і виходив з того, що заперечення відповідача про опанування коштів у серпні 2005 р. виконанням робіт на суму 50 тис. 425 грн є необґрунтованими, оскільки такі роботи не були прийняті замовником, відповідач не надав документів, які підтверджують відправку Замовнику акту виконаних робіт. Крім того, на чac складення відповідачем акту виконаних робіт за серпень 2005 р., він мав вже здійснити повернення не опанованої частини авансу.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2006 р. рішення суду першої інстанції у справі скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову в частині вимог про стягнення 67 тис. 38 грн відмовлено, в частині вимог про стягнення 89 тис. 316 грн. — провадження у справі припинено. Зустрічний позов в частині вимог до відділу капітального будівництва Алуштинської міської ради задоволено.

У задоволенні зустрічних позовних вимог до виконавчого комітету Алуштинської міської ради, Алуштинської міської ради — відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що актами прийняття виконаних робіт за червень 2005 р. на суму 80 тис. 438 грн, за серпень 2005 р. на суму 50 тис. 425 грн, за жовтень 2005 р. та довідкою про вартість виконаних робіт на суму 11 тис. 118 грн підтверджено використання ТОВ авансу. При цьому невикористану частину авансу відповідач повернув позивачу.

Щодо пені, то суд виходив з того, що умовами договору не передбачена пеня за несвоєчасне повернення авансу, тому такі вимоги відповідно до положень ст. 547 ЦК, є необґрунтованими.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги про стягнення 227 тис. 135 грн ( в тому числі пені — у розмірі 42 тис. 197 грн), суд виходив з того, що відділ капітального будівництва Алуштинської міської ради неналежним чином виконав взяті на себе зобов’язання за спірним договором щодо строків оплати виконаних робіт, внаслідок чого ним було завдано позивачу за зустрічним позовом збитки. При цьому суд керувався статтями 850, 886 ЦК, ст. 322 ГК, ст. 2—5 Закону України від 6 квітня 2000 р. № 1641-ІІІ “Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду ( контракту) про виконання робіт на будівництві об’єктів”.

Постановою Вищого господарського суду України від 10 жовтня 2006 р. постанову суду апеляційної інстанції у справі залишено без змін.

У касаційному поданні ставиться питання про скасування зазначеної постанови Вищого господарського суду України з підстав її невідповідності рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, виявлення різного застосування судом одного й того ж положення закону у аналогічних справах.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 22 березня 2007 р. порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 10 жовтня 2006 р. у справі №2-21/2254-2006.

Заслухавши суддю-доповідача, представника Генеральної прокуратури України, обговоривши доводи касаційного подання і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі, Вищий господарський суд України виходив з того, що остання ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій 27 січня 2004 р. відділом капітального будівництва Алуштинської міської ради та ТОВ укладений договір №1 на виконання робіт з реконструкції будинку культури м. Алушти, ціна яких згідно п.2.1. договору визначена у сумі 1 млн 950 тис. 250 грн.

Між сторонами за цим договором було укладено додаткову угоду від 22 березня 2005 р., якою збільшено договірну ціну робіт, встановлену п 2.1 договору, до 2 млн 868 тис. грн.

Згідно ст. 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та іншій правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права і обов’язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Статтею 526 ЦК встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 323 ГК визначено, що договори підряду (субпідряду) на капітальне будівництво укладаються і виконуються на загальних умовах укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до закону.

Розділом пункту 6.1. спірного договору сторони передбачили, що Замовник сплачує вартість робіт відповідно до Порядку державного фінансування капітального будівництва (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1764; далі — Порядок).

Відповідно до п. 19 Порядку встановлено, що замовник перераховує підряднику аванс, якщо це передбачено договором (контрактом). Розмір авансу не може перевищувати 30 % вартості річного об’єму робіт. Підрядник зобов’язується використовувати наданий аванс на придбанню та поставку необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів протягом 3-х місяців після отримання авансу. По закінченні тримісячного терміну невикористані суми авансу повертаються замовнику. Кінцеві розрахунки здійснюються у двох тижневий термін після виконання і приймання всіх передбачених договором (контрактом) робіт та підписання акта державної комісії з прийняття об’єкта в експлуатацію, затвердженого в установленому порядку.

Відповідно до п.18 Порядку розрахунки здійснюються згідно з актами приймання виконаних робіт.

Згідно вказаних положень та умов договору, додаткової угоди до нього відділ капітального будівництва перерахував ТОВ платіжним дорученням № 71 від 8 квітня 2005 р. суму авансу на придбання матеріалів та конструкцій у розмірі 30% від суми договору, що склало 275 тис. 325 грн.

У червні 2005 р. відповідач виконав роботи на суму 80 тис. 438 грн, що підтверджено актом виконаних робіт, підписаним сторонами 8 липня 2005 р.

У серпні 2005 р., жовтні 2005 р. замовник не приймав виконані роботи за актами, при цьому за умовами договору та положеннями Порядку на цю дату підрядник мав повернути суму невикористаного авансу.

За таких обставин не можна погодитися з висновком судів апеляційної та касаційної інстанцій про використання ТОВ авансу у розмірі 50 тис. 425 грн.

Враховуючи викладене, а також те, що ТОВ частково повернуло невикористаний аванс, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо стягнення суми 61 тис. 570 грн — не опанованого авансу, який підлягав поверненню.

Згідно ч.1 ч. ст. 877 ЦК підрядник зобов’язаний здійснювати будівництво та пов’язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт.

При цьому ч.3 цієї статті встановлено, що підрядник, який виявив у ході будівництва не враховані проектною документацією роботи і необхідність у зв’язку з цим проведення додаткових робіт і збільшення кошторису, зобов’язаний повідомити про це замовника.

У разі неодержання від замовника в розумний строк відповіді на своє повідомлення підрядник зобов’язаний зупинити відповідні роботи з віднесенням збитків, завданих цим зупиненням, на замовника.

Наслідки невиконання підрядником встановлених обов’язків визначено ч.4 ст. 877 ЦК. У цьому випадку підрядник який не виконав даних обов’язків, позбавляється права вимагати від замовника оплати виконання ним додаткових робіт і відшкодування завданих цим збитків.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення.

Враховуючи той факт, що відділ капітального будівництва Алуштинської міської ради належним чином виконав всі взяті на себе зобов’язання за спірним договором щодо строків оплати виконаних робіт шляхом перерахування авансу, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився і Вищий господарський суд України помилково дійшли висновку щодо наявності підстав для стягнення збитків на користь ТОВ.

Верховний Суд України в силу положень статей 6, 8 Конституції України не вважає необхідним направити справу на новий розгляд суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України і ст.ст. 2, 39 Закону України від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ “Про судоустрій України” в частині визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність в здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду апеляційної інстанції. В зв’язку з цим наведений в ст. 111¹⁸ ГПК України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

Враховуючи викладене, а також те, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2006 р. прийнято на підставі фактичних обставин та наявних матеріалів справи у відповідності до норм матеріального і процесуального права ,є законним та обґрунтованим, постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій у справі підлягають скасуванню, а рішення місцевого господарського суду у справі — залишенню в силі.

Керуючись статтями 111¹⁷—111²⁰ Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційне подання Генерального прокурора України задовольнила: постанову Вищого господарського суду України від 10 жовтня 2006 р., постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2006 р. у справі № 2-21/2254-2006 скасувала, рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2006 р. залишила в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.