Якщо записи у трудовій книжці повною мірою підтверджують науковий характер роботи і стаж, який дає право на призначення особі пенсії як науковому працівникові, то вимога пенсійного органу, з якою погодився суд, про надання уточнюючої довідки не ґрунтується на законі *

30 жовтня 2007 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова (далі — Управління ПФУ) справу за позовом Олійника М.М. до Управління ПФУ, третя особа — Відкрите акціонерне товариство «ЕКТІавтопром», про зобов’язання призначити пільгову пенсію, встановила:

У липні 2003 р. Олійник М.М. звернувся до суду із зазначеним позовом.

Залізничний районний суд м. Львова рішенням від 29 грудня 2003 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19 квітня 2004 р., позов задовольнив — визнав право Олійника М.М. на отримання пенсії відповідно до ст. 24 Закону від 13 грудня 1991 р. № 1977-XII «Про наукову і науково-технічну діяльність» та зобов’язав Управління ПФУ провадити виплату такої пенсії починаючи з 22 травня 2003 р.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 лютого 2007 р. зазначені судові рішення залишив без змін.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що з 1 квітня 1972 р. по 4 лютого 1994 р. позивач працював у Експериментально-конструкторському і технологічному інституті автомобільної промисловості (далі — Інститут; перетворений у Відкрите акціонерне товариство «ЕКТІавтопром» згідно з наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області від 31 травня 1996 р. № 1306), який займався науково-технічною діяльністю, на посадах провідного інженера відділу ультразвукової технології, завідувача сектору цього ж відділу, заступника завідувача та завідувача технологічного відділу очистки. Його загальний стаж роботи становить 25 років, у тому числі в Інституті — 21 рік.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність» право на пенсію наукового працівника мають чоловіки при досягненні пенсійного віку за наявності стажу роботи не менше 25 років, у тому числі наукової — не менше 20 років.

Управління ПФУ порушило у скарзі питання про скасування ухвалених у справі судових рішень і направлення її на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування скарги зроблено посилання на порушення норм матеріального та процесуального права, неоднакове застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права та додано судове рішення у справі, в якій, на думку скаржника, суд касаційної інстанції по-іншому застосував норму права.

Дослідивши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить висновку про їх безпідставність.

Згідно з ч. 1 ст. 244 КАС Верховний Суд України відмовляє в задоволенні скарги, якщо обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися.

На обґрунтування неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права Управління ПФУ послалось на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2005 р. у справі за позовом Гоя І.С. до Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Львова про зобов’язання переоформити пенсію. У цій справі судами встановлено, що позивач працював на посадах заступника начальника, начальника планово-економічного відділу Виробничого об’єднання «Автовантажмаш». Касаційний суд, дійшовши висновку, що діяльність структурного підрозділу, в якому працював позивач, не може бути віднесена до наукової, зазначив в ухвалі, що для обчислення (перерахунку) розміру пенсії за нормами Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність» стаж наукової роботи в кожному конкретному випадку підтверджується уточнюючою довідкою з місця роботи на підставі наявних статутних документів, положення про відділ, посадових інструкцій, документів про атестацію, статистичної звітності, тематичних планів тощо.

Однак у справі за позовом Олійника М.М. суди дійшли висновку, що виходячи з Переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників державних підприємств, установ, організацій, перебування на яких дає право на призначення пенсій та виплати грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до ст. 24 Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність» (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2001 р. № 1571) посади, які займав позивач, дають право на призначення йому пенсії як науковому працівникові.

Тобто суди ухвалили в зазначених справах протилежні рішення — відмовили в позові у першій та задовольнили його в другій — унаслідок не різного застосування однієї й тієї самої норми права, а неоднакових фактичних обставин.

Згідно зі ст. 62 Закону від 5 листопада 1991 р. № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У п. 20 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що в тих випадках, коли у трудовій книжці немає відомостей, які визначають право на пенсії на пільгових умовах чи за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.

Оскільки суди дійшли висновку, що записами у трудовій книжці та наказом про створення Інституту підтверджується науковий характер роботи і стаж, який дає Олійнику М.М. право на призначення пенсії як науковому працівникові, то посилання відповідача на необхідність надання уточнюючої довідки не ґрунтується на законі.

Керуючись статтями 241—244 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні скарги Управління ПФУ відмовити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 лютого 2007 р. залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.

* Публікується повний текст судового рішення з незначною редакційною правкою.