Управління Пенсійного фонду України як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно здійснювати нарахування доплат до пенсій дітям війни відповідно до вимог ст. 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни» *

У вересні 2007 р. Кисельова Л.Н. звернулася до суду з позовом до Управління, в якому просила визнати протиправною бездіяльність щодо неперерахування їй як особі, яка має правовий статус дитини війни, доплати (підвищення) до пенсії, передбаченої Законом від 18 листопада 2004 р. № 2195-IV «Про соціальний захист дітей війни» (далі — Закон № 2195-IV), у розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком за період з 1 січня 2007 р. до моменту звернення до суду та зобов’язати Управління здійснити перерахування такої доплати і забезпечити виплату заборгованості.

Заводський районний суд м. Миколаєва постановою від 14 листопада 2007 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2008 р., позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 8 квітня 2009 р. касаційну скаргу Управління задовольнив частково — скасував судові рішення в частині задоволення позовних вимог за період з 1 січня до 7 липня 2007 р., в решті касаційну скаргу залишив без задоволення, а судові рішення —без змін.

У скарзі до Верховного Суду України Управління, пославшись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, просило скасувати рішення судів усіх інстанцій та направити справу на новий судовий розгляд. На підтвердження зазначеного скаржник навів постанову Верховного Суду України від 11 листопада 2008 р.

Заслухавши представників Управління та ПФУ і перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи та запереченні на неї, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України визнала, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що Кисельова Л.Н. отримує пенсію за віком та належить до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни.

Згідно зі ст. 6 Закону № 2195-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % від мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 12 ст. 71 Закону від 19 грудня 2006 р. № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (далі — Закон № 489-V) дію ст. 6 Закону № 2195-IV зупинено на 2007 р. із урахуванням ст. 111 цього Закону. Проте Конституційний Суд України Рішенням від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 положення п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону № 489-V визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Водночас згідно з вимогами ч. 2 ст. 19 Основного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір і задовольняючи позов частково, суди правомірно виходили з того, що Управління як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону № 2195-IV і здійснити позивачу відповідні нарахування (за той періоду часу, коли дія цієї норми не була зупинена), але на порушення зазначеної статті таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України з такими висновками судів погодилася.

Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни суди обґрунтовано до уваги не взяли, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору, що розглядається. Проблеми надання бюджетних коштів Управлінню для виконання покладених на нього обов’язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судами не розглядалися.

Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів ПФУ, оскільки суди не ухвалювали рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування останнього.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні скарги, якщо обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241—244 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Відмовити Управлінню у задоволенні скарги.

Постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 листопада 2007 р., ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2008 р. та постанову Вищого адміністративного суду України від 8 квітня 2009 р. залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.

* Публікується повний текст судових рішень з незначною редакційною правкою.