Невмотивовано обмежений час, протягом якого суд розглянув справу і фактична складність спору, свідчать, що сторонам не було забезпечено реальної можливості для здійснення прав, передбачених ст. 22 ГПК України, а судовий розгляд не був справедливий
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши касаційні розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства “Виробничо-комерційна фірма “ДІВоС” на постанову Вищого господарського суду України від 17 листопада 2005 р. у справі №2/77 за позовом приватного підприємства “Виробничо-комерційна фірма “ДІВоС” до закритого акціонерного товариства “Карат”, товариства з обмеженою відповідальністю “Святослав” про визнання недійсним патенту та договору купівлі-продажу патенту на право оренди будівлі,
У грудні 2004 р. приватне підприємство “Виробничо-комерційна фірма “ДІВоС” (далі-Підприємство) звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним патенту №17 від 22 квітня 1996 р. на право оренди приміщення площею 1009,6 кв. метрів у м. Києві по вул. Ромена Ролана, 7 та договору від 17 травня 2004 р. укладеного між закритим акціонерним товариством “Карат” (далі - ЗАТ “Карат”) і товариством з обмеженою відповідальністю “Святослав” (далі - ТОВ “Святослав”) про купівлю-продаж зазначеного патенту.

Позов мотивовано тим, що ЗАТ “Карат” придбало патент №17 на право оренди приміщення, яке розташоване у м. Києві по вул. Ромена Ролана, 7 площею 1009,6 кв. метрів, однак 20 липня 2000 р. відмовилося від оренди 607,2 кв. метрів площі, яка підпадала під дію патенту, і стало орендувати лише 441,9 кв. метрів В свою чергу, Підприємство набуло права власності на 581 кв. метрів звільнених приміщень.

17 травня 2004 р. ЗАТ “Карат” продало ТОВ “Святослав” патент №17 від 22 квітня 1996 р. на право оренди приміщення, яке розташовано у м. Києві по вул. Ромена Ролана, 7 площею 1009,6 кв. метрів.

Позивач вказуючи на порушення своїх майнових прав зазначеними діями відповідачів, просив про задоволення позовних вимог.

ЗАТ “Карат” та ТОВ “Святослав” проти позову заперечували, посилаючись на його безпідставність.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 30 березня 2005 р. позовні вимоги задоволено повністю.

Судове рішення мотивовано тим, що патент на право оренди є неподільною річчю. Позивач довів суду та підтвердив документально, що відповідними діями відповідачів щодо незмінних індивідуальних ознак патенту №17 від 22 квітня 1996 р. та укладенням договору купівлі-продажу патенту порушено його право власності.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 липня 2005 р., рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова мотивована тим, що патент надає його власнику виключне право на укладення договору оренди вказаної в ньому площі приміщень. Власник патенту може реалізувати це виключне право повністю, або частково, що не робить сам патент недійсним. Крім того, позивач не довів, які саме права чи охоронювані законом інтереси порушено відповідачами у справі внаслідок укладення оспорюваного договору купівлі-продажу патенту.

Оскаржуваною постановою Вищого господарського суду України постанову апеляційного господарського суду залишено без змін.

29 грудня 2005 р. Верховним Судом України порушено провадження за касаційною скаргою приватного підприємства “Виробничо-комерційна фірма “ДІВоС” про скасування постанови Вищого господарського суду України від 17 листопада 2005 р., постанови Київського апеляційного господарського суду від 29 липня 2005 р. та залишення в силі рішення Господарського суду м. Києва від 30 березня 2005 р. В обґрунтування скарги зроблено посилання на невідповідність постанови положенням Конституції України, рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Господарський суд першої інстанції - задовольняючи позов, а суд апеляційної інстанції та Вищий господарський суд України дійшовши висновку про необхідність скасування даного рішення виходили з того, що виданий Ленінградською районною державною адміністрацією м. Києва 22 квітня 1996 р. патент №17 на право оренди приміщення є чинним і міг бути об’єктом купівлі-продажу за укладеним 17 травня 2004 р. договором між ЗАТ “Карат” та ТОВ “Святослав”.

Однак з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки зроблені вони внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Так, продаж патентів на право оренди приміщень було запроваджено Указом Президента України “Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні” від 30 грудня 1994 р. (далі - Указ) та затвердженим на його виконання Положенням про патент на право оренди будівель (споруд, приміщень). (Наказ Фонду державного майна України від 31 січня 1995 р. №90).

При цьому, суди не звернули уваги на те, що відповідно до п. 7-4 ст. 114-5 Конституції України від 20 квітня 1978 р., яка була чинною до 28 червня 1996 р. дія Указу обмежувалась моментом прийняття Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, в редакції від 23 грудня 1997 р.

У зв’язку з прийняттям Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про оренду державного та комунального майна” від 20 травня 1999 р. Наказом Фонду державного майна України від 3 вересня 1999 р. був затверджений Порядок проведення конкурсу на право укладення договору оренди державного майна, а Наказом №2459 від 24 листопада 2000 р. визнано таким, що втратило чинність Положення про патент на право оренди будівель (споруд, приміщень).

Оскільки при вирішенні даного спору суди не врахували вищенаведені зміни до законодавства, належним чином не перевірили дійсність патенту на право оренди будівлі та укладеного договору його купівлі-продажу, всі постановлені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111¹⁷ - 111²¹ ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ПП “Виробничо-комерційна фірма “ДІВоС” задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України 17 листопада 2005 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 липня 2005 р., рішення Господарського суду м. Києва від 30 березня 2005 р. скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.