Відповідно до змісту абз. 1 ч. 6 ст. 20 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) обов’язок страхувальника щодо сплати страхових внесків у встановлений строк не пов’язаний із часом одержання (перерахування) коштів на оплату праці (виплати доходу).

Положення абз. 6 ч. 6 зазначеної статті, відповідно до якого перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), не звільняють страхувальника від обов’язку сплачувати страхові внески у 20-денний строк із дня закінчення звітного періоду у зв’язку з неодержанням останнім цих коштів

30 травня 2011 р. Верховний Суд України, розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом Харківського державного авіаційного виробничого підприємства орденів Жовтневої революції та Трудового Червоного Прапора (далі — Підприємство) до управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова (далі — управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання вимоги недійсною, встановив:

У лютому 2010 р. Підприємство звернулося до суду з позовом, в якому просило скасувати вимогу управління ПФУ від 6 січня 2010 р. № Ю-250 про сплату заборгованості за страховими внесками за листопад 2009 р. у сумі 40 млн 344 тис. 61 грн 46 коп., яка не перерахована позивачем у строк, встановлений ч. 6 ст. 20 Закону від 9 липня 2003 р. № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі — Закон).

На обґрунтування позову Підприємство послалося на те, що у зазначеній статті Закону встановлено порядок перерахування страхових внесків, згідно з яким такі внески сплачуються страхувальниками одночасно з одержанням коштів на оплату праці (виплату доходу). Проте відповідач при визначенні вказаної суми як недоїмки та надсиланні вимоги про її сплату не перевірив факт одержання Підприємством цих коштів.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 31 березня 2010 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2010 р., у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 січня 2011 р. рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, Підприємство просило скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2011 р., пославшись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах одних і тих самих норм матеріального права.

На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2007 р.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що у цьому випадку має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст. 20 Закону, через що суди по-різному вирішують питання щодо правомірності вимог органів ПФУ про сплату страхових внесків у встановлений ч. 6 цієї статті строк, незалежно від одержання (перерахування) коштів на оплату праці (виплату доходу), на які ці внески нараховані.

Так, у справі, що розглядається, касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог Підприємства, оскільки обов’язок останнього щодо сплати страхових внесків у встановлений Законом строк не залежить від того, чи були зазначені суми одержані ним після їх нарахування для оплати праці (виплати доходу).

Водночас з доданої до заяви ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2007 р. випливає, що касаційний суд дійшов висновку, що у страхувальника не виникає обов’язку зі сплати страхових внесків до моменту одержання коштів на оплату праці (виплату доходу), оскільки неодержання цих коштів унеможливлює дотримання страхувальником порядку сплати страхових внесків, встановленого ч. 6 ст. 20 Закону.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування зазначених норм права Верховний Суд України виходить із такого.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначається ст. 20 Закону та Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою управління ПФУ від 19 грудня 2003 р. № 21-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 р. за № 64/8663 (далі — Інструкція).

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону страхувальник зобов’язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

За правилами абз. 1 ч. 6 ст. 20 Закону страхувальники зобов’язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше, ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Згідно з підпунктом 5.1.4 п. 5.1 Інструкції нараховані за відповідний базовий звітний період страхові внески сплачуються платниками (крім гірничих підприємств) шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків не пізніше, ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески.

Таке правило узгоджується з положеннями ст. 19 Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до ч. 6 якої страхові внески нараховуються на суми, зазначені в частинах 1, 2 цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати.

Наведені норми права не дають підстав вважати, що положення абз. 6 ч. 6 ст. 20 Закону, відповідно до якого перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), звільняють страхувальника від обов’язку сплачувати страхові внески у 20-денний строк із дня закінчення звітного періоду у зв’язку з неодержанням останнім цих коштів.

Таким чином, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, про правомірність вимоги управління ПФУ від 6 січня 2010 р. № Ю-250 про сплату страхових внесків, які не перераховані позивачем у термін, встановлений ч. 6 ст. 20 Закону, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає практиці Верховного Суду України з вирішення спорів цієї категорії.

Керуючись статтями 242, 244 КАС, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви Підприємства відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.