Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Комунального підприємства “Київпастранс” (далі – Підприємство) та Київської міської ради (далі – Київрада) на постанову Вищого господарського суду України від 20 квітня 2005 р. у справі № 22/239 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа-Мед” (далі – Товариство) до Київради, за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Підприємства, про визнання недійсним рішення Київради від 29 квітня 2004 р. № 222/1432 в частині виключення приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Сагайдачного, 3, к.2, літ. “А” з переліку об’єктів, що підлягають приватизації,
З позовом у Господарський суд м. Києва Товариство звернулося в липні 2004 р., мотивувавши заявлену позовну вимогу тим, що: на підставі договору від 2 лютого 1999 р., укладеного з Підприємством, воно є орендарем нежитлового приміщення площею 66,5 м2, яке є частиною нижньої станції Фунікулеру (м. Київ, вул. Сагайдачного, 3, к. 2, літ. “А”); за його клопотанням рішенням Київради № 255/415 від 30 січня 2003 р. “Про приватизацію комунального майна у 2003 році” зазначене приміщення було включено до переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, а покупцем визначено Товариство; оспорюваним рішенням Київради № 222/1432 від 29 квітня 2004 р. “Про внесення змін до рішень Київради від 18.03.04 № 100/1310 “Про Програму приватизації об’єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва на 2004-2006 роки” та від 12.02.04 № 36/1246 “Про приватизацію комунального майна” спірне приміщення виключено з переліку об’єктів, що підлягають приватизації, і у зв’язку з чим Товариству відмовлено у його викупі. На його думку зазначене рішення суперечить положенням Закону України “Про приватизацію державного майна” (далі – Закон про приватизацію) та Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” (далі – Закон про малу приватизацію).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 30 листопада 2004 р. позов задоволено. Рішення обґрунтовано тим, що: спірне приміщення хоч і було виключене з переліку об’єктів, що підлягають приватизації, але не було включене до переліку об’єктів, що не підлягають приватизації; до даного випадку не можна застосовувати частину третю пункту третього статті 12 Закону про приватизацію, згідно з яким відмова в приватизації можлива, коли майно у встановленому порядку включено до переліку об’єктів (групи об’єктів), що не підлягають приватизації, позаяк в силу частини першої статті 62 Господарського кодексу України (далі – ГК України) зазначена норма поширюється на самостійний суб’єкт господарювання, а спірне приміщення не є таким суб’єктом; так само це приміщення не попадає під дію статті 5 Закону про приватизацію, бо не є ні підприємством, основаним видом діяльності якого є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення, ні його структурним підрозділом. При цьому суд дійшов висновку про те, що окремі приміщення або окреме майно таких підприємств (їх структурних підрозділів) можуть бути приватизовані.

Постановою від 25 січня 2005 р. Київський апеляційний господарський суд зазначене судове рішення місцевого суду скасував, а в позові відмовив. Апеляційна постанова обґрунтована положеннями статей 21, 34 Закону України “Про транспорт”, згідно з якими фунікулери відносяться до об’єктів міського електротранспорту, як єдиної транспортної системи України, до складу якого, поряд з іншими, входять службові приміщення, що забезпечують роботу міського електротранспорту, а також – частини другої статті 5 Закону про приватизацію, відповідно до якої приватизації не підлягають об’єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому, зокрема, міський електротранспорт.

Оскарженою постановою Вищий господарський суд України постанову апеляційного суду скасував, а рішення суду першої інстанції залишив без змін, обґрунтувавши її викладеними у ньому висновками.

У касаційних скаргах ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права, а також невідповідності оскарженої постанови Конституції України.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників відповідача та третьої особи, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи оспорюване рішення, Київрада посилалась на пункт 30 частини першої статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (далі – Закон про місцеве самоврядування), згідно з яким виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об’єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна; про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним; про надання у концесію об'єктів права комунальної власності; про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади, а також – частину четверту статті 3 Закону про приватизацію, відповідно до якої відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Судами встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що спірне нежиле приміщення розташоване в будівлі нижньої станції Фунікулеру, яка разом з верхньою станцією, естакадою з коліями та іншими спорудами, становлять цілісний майновий комплекс.

Згідно зі статтею 34 Закону України “Про транспорт” фунікулери входять до складу міського електротранспорту, об’єкти якого відповідно до статті 5 Закону про приватизацію не підлягають приватизації.

Відтак, Вищий господарський суд України неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до ухвалення незаконної постанови.

Натомість, апеляційний суд всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об’єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з’ясував дійсні права і обов’язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини. У зв’язку з цим підстави для скасування ухваленої ним постанови відсутні, а тому вона підлягає залишенню в силі.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111¹⁷ – 111²⁰ ГПК, Верховний Суд України

Касаційні скарги Комунального підприємства “Київпастранс” та Київської міської ради задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 20 квітня 2005 р. скасувати, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 січня 2005 р. залишити в силі.

Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.