Державний орган з контролю за цінами відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» має право ухвалювати рішення про вилучення сум економічних та фінансових (штрафних) санкцій, але це рішення не може бути примусово виконане без звернення контролюючого органу з позовом до суду про примусове стягнення суми економічних санкцій

7 лютого 2011 р. Верховний Суд України, розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Розкішна» (далі — ТОВ) до Державної інспекції з контролю за цінами в Кіровоградській області (далі — Інспекція) про визнання протиправними дій, акта перевірки, рішення та скасування рішення, встановив:

У серпні 2007 р. ТОВ звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними дії посадових осіб Інспекції, скасувати акт перевірки від 6 червня 2007 р. № 480 та рішення від 12 червня 2007 р. № 4 (далі — рішення № 4), яким щодо нього застосовані штрафні (фінансові) санкції за порушення державної дисципліни цін під час реалізації цукру.

На обґрунтування позову ТОВ послалося на те, що перевірку дотримання державної дисципліни цін проведено Інспекцією з порушенням норм чинного законодавства. Висновки Інспекції, які зазначені в акті перевірки, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності, а рішення, винесене на підставі такого акта, — протиправним.

Постановою Господарського суду Кіровоградської області від 23 жовтня 2007 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2009 р., позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправним рішення № 4. У решті позовних вимог — відмовлено.

Вищий адміністративний суд України постановою від 19 жовтня 2010 р. касаційну скаргу відповідача задовольнив частково. Ухвалу суду апеляційної інстанції скасовано, а постанову суду першої інстанції в частині визнання протиправним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій скасовано та ухвалено в цій частині нове — про визнання протиправним рішення № 4 у зв’язку з відсутністю в Інспекції повноважень на його прийняття.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування ч. 3 ст. 9 Закону від 17 червня 1999 р. № 758-XIV «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» (далі — Закон № 758-XIV) позивач просив скасувати постанову суду касаційної інстанції та направити справу на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування зазначеного заявник додав постанову Вищого господарського суду України від 12 жовтня 2004 р. та постанову Вищого адміністративного суду України від 6 жовтня 2009 р., в яких, на його думку, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано цю норму матеріального права.

Заява про перегляд оскаржуваного рішення підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції та змінюючи постанову суду першої інстанції про часткове задоволення позову, керувався тим, що Інспекція не має права постановляти рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог Закону № 758-XIV, оскільки застосування штрафних санкцій та їх стягнення повинно вирішуватись судом.

В інших рішеннях, на які посилався заявник, касаційний суд дійшов висновку про наявність у Інспекції права на ухвалення рішення про вилучення коштів та права на звернення з позовом до суду у випадку невиконання її рішення.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей через неоднакове застосування ст. 9 Закону № 758-XIV, Верховний Суд України виходив із такого.

У ч. 3 ст. 9 Закону № 758-XIV передбачено, що рішення про стягнення штрафів, встановлених цим Законом, приймаються судом за позовами органів, які за дорученням Кабінету Міністрів України здійснюють контроль за його виконанням.

Контроль за виконанням цього Закону постановою Кабінету Міністрів від 2 червня 2000 р. № 868 покладено на органи виконавчої влади в межах їхньої компетенції, у тому числі і на Державну інспекцію з контролю за цінами.

Мета утворення зазначеної інспекції, її повноваження та форми діяльності визначені Положенням про Державну інспекцію з контролю за цінами, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 р. № 1819.

Пунктом 4 цього Положення передбачено, що Державна інспекція з контролю за цінами відповідно до покладених на неї завдань вживає відповідно до законодавства заходів за порушення підприємствами, установами та організаціями порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також невиконання вимог органів державного контролю за цінами.

Порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами визначений Інструкцією, яка затверджена спільним наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України і Міністерства фінансів України від 3 грудня 2001 р. № 298/519, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18 грудня 2001 р. за № 1047/6238.

Пунктом 3 цієї Інструкції встановлено:

Державна інспекція з контролю за цінами та державні інспекції з контролю за цінами в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі приймають рішення про вилучення сум економічних та фінансових (штрафних) санкцій у порядку, передбаченому законодавством.

Підставою для прийняття рішень про вилучення сум економічних та фінансових (штрафних) санкцій є акти перевірок, які складаються посадовими особами органів державного контролю за цінами.

В актах перевірок, зокрема: зазначаються нормативні акти, які порушено суб’єктами господарювання, з конкретним обґрунтуванням порушення; детально відображається механізм скоєння порушення; визначається сума необґрунтовано одержаної виручки, з доданням розрахунків, на яких ґрунтується обчислення зазначеної суми, з посиланням на документи первинного бухгалтерського обліку, згідно з якими вони здійснюються.

Копії документів первинного бухгалтерського обліку, які можуть додаватись до акта, завіряються підписом посадової особи суб’єкта господарювання та його печаткою.

Акти перевірок підписуються посадовими особами органів державного контролю за цінами, що здійснюють перевірки, і керівниками, головними (старшими) бухгалтерами суб’єктів господарювання, що перевіряються. У разі незгоди з фактами, викладеними в акті, керівник, головний (старший) бухгалтер підписують акт і можуть зробити запис про свої заперечення, одночасно додати письмові пояснення і мотивувальні документи. Один примірник акта передається керівникові перевіреного суб’єкта.

У разі відмови посадових осіб суб’єктів господарювання, що перевіряються, підписати акт посадові особи органів державного контролю за цінами роблять про це відмітку в акті перевірки. У цьому випадку один примірник акта передається до канцелярії перевіреного суб’єкта господарювання за вхідним номером або висилається поштою з повідомленням про вручення.

Рішення про вилучення сум економічних та фінансових (штрафних) санкцій може прийматися Державною інспекцією з контролю за цінами, державними інспекціями з контролю за цінами в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі також на підставі матеріалів перевірок, здійснених іншими контрольними органами.

Рішення складається за формою згідно з додатком 1 у трьох примірниках, які підписуються начальником відповідної державної інспекції з контролю за цінами або його заступниками.

Рішення про вилучення сум економічних санкцій може не прийматися у тому випадку, якщо зазначені суми були внесені порушником самостійно.

Один примірник рішення, а також претензія направляються для виконання суб’єкту господарювання—порушнику. Одночасно керівництву суб’єкта господарювання—порушника направляються приписи (вимоги) щодо усунення виявлених порушень законодавства про порядок установлення і застосування цін.

Другий примірник рішення залишається у справі органу державного контролю за цінами, який прийняв це рішення, для обліку та контролю за його виконанням.

Рішення вважається виконаним і знімається з контролю після одержання відповідної інформації про зарахування сум економічних санкцій за належністю.

У разі невиконання рішення, повного або часткового відхилення претензії чи залишення її без відповіді орган державного контролю за цінами в 30-денний термін подає позов до місцевого господарського суду про примусове стягнення суми економічних санкцій разом з третім примірником рішення. <...>

Системний аналіз наведених норм дає підстави вважати що Інспекція на виконання покладених на неї завдань має право ухвалювати рішення про застосування відповідно до законодавства адміністративно-господарських санкцій за порушення порядку формування, встановлення та застосування цін (тарифів).

Це рішення відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону № 758-XIV не може бути примусово виконане без звернення органів державного контролю за цінами з позовом до суду про примусове стягнення суми економічних санкцій.

Зважаючи на те, що касаційний суд у цій справі неправильно застосував ст. 9 Закону № 758-XIV, внаслідок чого ухвалив помилкове рішення, заява про його перегляд підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 241, 243 КАС, Верховний Суд України постановив:

Заяву ТОВ задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2010 р. скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.