Якщо споживач бажає отримати інформацію від оператора, провайдера телекомунікацій у вигляді розшифровки нарахованої до оплати суми за надані послуги, то відповідно до підпункту 16 п. 1 ст. 32 Закону України «Про телекомунікації» оператор, провайдер телекомунікацій повинен безкоштовно розшифрувати нараховану до оплати суму за надані послуги лише за умови особистого звернення споживача, наявності технічної можливості обладнання телекомунікаційної мережі за той розрахунковий період, до якого споживач має претензії, із зазначенням номера абонента, якого викликав споживач, виду послуги, часу початку і закінчення кожного сеансу зв’язку, обсягу наданих послуг, суми коштів до сплати за кожний сеанс зв’язку

15 травня 2012 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» (у подальшому змінило своє найменування на публічне акціонерне товариство «Укртелеком»; далі — ВАТ) до Державної інспекції з контролю за цінами в Кіровоградській області (далі — Інспекція) про визнання протиправним рішення, встановила:

У червні 2007 р. ВАТ звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним рішення відповідача від 16 червня 2007 р. № 30 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін.

На обґрунтування позову ВАТ вказало, що спірне рішення Інспекції є незаконним, прийняте з порушенням процедури, що передбачена пунктами 3.1 та 3.3 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої спільним наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України й Міністерства фінансів України від 3 грудня 2001 р. № 298/519 (далі — Інструкція). Крім того, на думку позивача, при прийнятті зазначеного рішення неправильно застосовано ст. 57 Конституції України, Закон від 3 грудня 1990 р. № 507-XII «Про ціни і ціноутворення», ст. 32 Закону від 18 листопада 2003 р. № 1280-IV «Про телекомунікації» (далі — Закон № 1280-IV), п. 15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731.

Господарський суд Кіровоградської області постановою від 17 липня 2007 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2008 р., позов задовольнив: визнав протиправним рішення Інспекції від 16 червня 2007 р. № 30.

Вищий адміністративний суд України постановою від 19 січня 2012 р. скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову.

Не погоджуючись із постановою Вищого адміністративного суду України, ВАТ звернулося із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції підпункту 16 п. 1 ст. 32 Закону № 1280-IV у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додано копії судових рішень Вищого адміністративного суду України від 4 листопада 2008 р., 16 червня та 25 серпня 2011 р. в інших справах, що, на думку заявника, підтверджують неоднаковість правозастосування.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Вирішуючи спір, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що незалежно від того, чи має споживач претензії до виконання послуг чи ні, надання відповідно до підпункту 16 п. 1 ст. 32 Закону № 1280-IV розшифровки рахунку із зазначенням номера абонента, виду послуги, часу початку і закінчення сеансу зв’язку, обсягу наданих послуг, суми коштів до сплати є нічим іншим як передбаченим підпунктом 6 зазначеної вище норми права наданням вичерпної інформації щодо змісту, якості, вартості та порядку надання телекомунікаційних послуг. Цей висновок суду не ґрунтується на правильному застосуванні ним норм матеріального права.

Так, підпунктом 6 п. 1 ст. 32 Закону № 1280-IV передбачено право споживача на безоплатне отримання від оператора, провайдера телекомунікацій вичерпної інформації щодо змісту, якості, вартості та порядку надання телекомунікаційних послуг, які може надавати, зокрема, ВАТ. Крім цього, якщо споживач вже отримує послуги та бажає мати детальну, розшифровану інформацію від оператора та (або) провайдера телекомунікацій, то відповідно до підпункту 16 п. 1 цієї ж статті останні повинні безкоштовно розшифрувати нараховану до оплати суму за надані послуги лише за умови особистого звернення споживача, наявності технічної можливості обладнання телекомунікаційної мережі, за той розрахунковий період, до якого споживач має претензії, із зазначенням номера абонента, якого викликав споживач, виду послуги, часу початку і закінчення кожного сеансу зв’язку, обсягу наданих послуг, суми коштів до сплати за кожний сеанс зв’язку.

Суди попередніх інстанцій встановили, що зазначені в акті перевірки абоненти не зверталися до позивача з претензіями щодо нарахованої до оплати суми та відповідними заявами, а Законом № 1280-IV інших умов надання споживачеві безкоштовної розшифровки оператором, провайдером телекомунікацій нарахованої до оплати суми за надані послуги не передбачено.

За таких обставин, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, суд касаційної інстанції неправильно застосував підпункт 16 п. 1 ст. 32 Закону № 1280-IV.

Згідно з ч. 2 ст. 243 КАС, якщо суд установить, що судове рішення у справі, що переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є незаконним, то він скасовує його повністю або частково і приймає нове судове рішення, яке має містити висновок про правильне застосування норми матеріального права щодо спірних правовідносин та обґрунтування помилковості висновків суду касаційної інстанції з цього питання.

Оскільки при вирішенні спору суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, то заяву ВАТ слід задовольнити.

З урахуванням зазначеного постанова касаційного суду підлягає скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до цього ж суду.

Керуючись статтями 241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву ВАТ задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2012 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.