Відповідно до ст. 4 ЗК України 1990 р., який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема, землі транспорту та учбових господарств навчальних закладів

Водночас позивач просив суд визнати недійсним державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, виданий ТОВ на підставі рішення Кременчуцької районної ради від 21 грудня 2001 р.

На обґрунтування позову НАУ вказав, що договір купівлі-продажу суперечить вимогам статей 4, 27, 34 ЗК 1990 р., який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, Декрету Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. № 8-92 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», Постанові Верховної Ради України від 14 лютого 1992 р. № 2116-ХІІ «Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності», ст. 63 Закону від 23 травня 1991 р. № 1060-ХІІ «Про освіту» (далі — Закон № 1060-ХІІ), оскільки спірна земельна ділянка рішенням Сільради від 28 січня 2000 р. була виділена у постійне користування Кременчуцькому льотному коледжу (далі — Коледж), правонаступником якого є позивач, для потреб аеропорту.

Господарський суд Полтавської області рішенням від 7 лютого 2008 р., залишеним без змін постановами Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11 червня 2008 р. та Вищого господарського суду України від 30 вересня 2008 р., в задоволенні позовних вимог відмовив.

В основу постанови касаційного суду покладено висновок про законність відмови Коледжу у праві постійно користуватися земельною ділянкою, на якій розташований аеродром, без погодження з МОН і про законність наступного продажу цієї ділянки ТОВ.

У касаційній скарзі НАУ просив скасувати зазначену постанову Вищого господарського суду України з мотивів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд України ухвалою від 18 грудня 2008 р. порушив касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 30 вересня 2008 р.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України визнала, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін судові рішення у справі, вказав, що господарські суди дійшли правильного висновку про законність відмови Коледжу у праві постійно користуватися земельною ділянкою, на якій розташований аеродром, без погодження з МОН і про законність наступного продажу цієї ділянки ТОВ.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Господарські суди встановили, що Сільрада відповідно до свого рішення від 28 січня 2000 р. видала Коледжу державний акт на право постійного користування землею, згідно з яким землекористувачу надано у постійне користування 441,15 га землі для аеропорту та відповідних споруд.

У листі від 19 березня 2001 р., надісланому на адресу Сільради та Кременчуцької районної ради Полтавської області, Коледж добровільно відмовився від земельної ділянки площею 5 тис. 760 кв. метрів для подальшої її передачі ТОВ на умовах договору оренди з наступним викупом.

26 грудня 2001 р. РДА та ТОВ уклали договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ТОВ придбало земельну ділянку загальною площею 8 тис. 320 кв. метрів, яка знаходиться на території Сільради (аеродром).

У ч. 1 ст. 63 Закону № 1060-ХІІ встановлено, що матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності.

Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством (ч. 4 зазначеної статті).

Відповідно до ст. 4 ЗК 1990 р., чинного на момент виникнення спірних правовідносин, не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема, землі транспорту та учбових господарств навчальних закладів.

Згідно зі ст. 32 Закону від 10 листопада 1994 р. № 232/94-ВР «Про транспорт» до складу авіаційного транспорту входять, зокрема, аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспортні засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні заклади, ремонтні заводи цивільної авіації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

Водночас господарські суди встановили, що на земельній ділянці, від якої відмовився Коледж і яку придбало ТОВ, знаходилось учбове господарство Коледжу, а саме: аеропорт, склад паливно-мастильних матеріалів для заправки та обслуговування учбової авіаційної техніки, споруди якого, а саме частина резервуарів складу паливно-мастильних матеріалів були придбані ТОВ у Коледжу за договором купівлі-продажу від 20 грудня 2000 р. № 70.

Отже, висновок господарських судів про законність продажу земельної ділянки, на якій розташоване учбове господарство Коледжу, та відповідність вимогам закону договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 грудня 2001 р., укладеного між РДА та ТОВ, є безпідставним і не ґрунтується на вимогах закону.

Крім того, у Положенні про державний вищий навчальний заклад, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. № 1074 (далі — Положення), зазначено, зокрема, що коледжем є вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста.

У п. 77 Положення встановлено, що з метою забезпечення діяльності вищого навчального закладу його засновник передає у користування та оперативне управління закладу об’єкти права власності (споруди, будівлі, майнові комплекси, обладнання, а також інше необхідне майно споживчого, соціально-культурного та іншого призначення), що належать власникові на правах власності.

Відповідно до п. 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. № 8-92 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» здійснення контролю за ефективністю використання і збереження закріпленого за підприємствами державного майна покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади.

За ст. 12 Закону № 1060-ХІІ МОН є центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти.

Отже, вищий навчальний заклад, відмовившись від земельної ділянки, на якій було розташоване учбове господарство, мав отримати згоду МОН, оскільки не був власником переданого йому майна та об’єктів, а здійснював лише оперативне управління закріпленим за ним державним майном з метою, визначеною у статуті.

За таких обставин висновок господарських судів, з яким погодився Вищий господарський суд України, про законність відмови Коледжу від права постійного користування земельною ділянкою, на якій розташований аеродром, без погодження з МОН і законність наступного продажу цієї ділянки ТОВ є безпідставним і не ґрунтується на вимогах закону.

Враховуючи наведене, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, керуючись статтями 111¹⁷—111¹⁹ ГПК, касаційну скаргу НАУ задовольнила: скасувала постанови Вищого господарського суду України від 30 вересня 2008 р., Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11 червня 2008 р., рішення Господарського суду Полтавської області від 7 лютого 2008 р. і направила справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.