Умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю, якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних, психічних чи моральних страждань.

Вирішуючи питання про те, чи було умисне вбивство особи вчинене з особливою жорстокістю, слід враховувати, зокрема, спрямованість умислу винної особи на позбавлення життя потерпілого саме у такий спосіб. Без такого умислу сама по собі кількість тілесних ушкоджень, нанесених потерпілому, не є свідченням вчинення вбивства з особливою жорстокістю

Апеляційний суд Черкаської області вироком від 30 липня 2009 р. засудив:

— М. за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК до позбавлення волі строком на 13 років; за ч. 1 ст. 185 КК до позбавлення волі строком на один рік. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів М. визначено остаточне покарання ù позбавлення волі строком на 13 років;

— Г. за ч. 1 ст. 396 КК до позбавлення волі строком на два роки.

Постановлено стягнути: з М. на користь потерпілої Л.Г. 9 тис. 100 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 50 тис. грн моральної шкоди; з М. та Г. на користь експертної установи судові витрати в розмірі 169 грн з кожного.

За вироком суду М. і Г. вчинили злочини за таких обставин.

М. стало відомо, що його односельчанин Л.С. виявляв певні почуття до Ж., мешканки їхнього села, яка йому також подобалася. Бажаючи завадити продовженню цих стосунків, через ревнощі він вирішив убити Л.С.

14 березня 2009 р. вдень М. запросив Л.С. із Ж. до себе додому в гості, разом з якими, а також із Г. у підсобному приміщенні будинку розпивали спиртні напої. Приблизно о 18-ій год. 30 хв. М., узявши молоток, завдав ним два удари Л.С. по голові, від яких той упав на землю. Усвідомлюючи, що ці удари спричинятимуть сильний біль і страждання, та бажаючи цього, М. завдав ще не менше шести ударів молотком по голові Л.С й, таким чином, з особливою жорстокістю вбив його.

Після вбивства, приблизно о 19-ій год., коли поруч з ним нікого не було, М. таємно заволодів майном Л.С. на загальну суму 1 тис. 530 грн.

Присутній на місці події Г., який був очевидцем вчиненого М. такого особливо тяжкого злочину, як умисне вбивство Л.С., допоміг приховати труп. Того ж дня приблизно о 19-ій год. він та М. перемістили тіло на смітник подвір’я будинку М., а потім — на берег річки, де його і залишили. Наступного дня Г. допоміг помити підлогу від слідів крові та сховав мобільний телефон, який М. викрав після вбивства Л.С. і передав йому.

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на докази, що є у справі, вважав, що кваліфікація вбивства Л.С. за ознакою особливої жорстокості не була підтверджена, у зв’язку з чим просив перекваліфікувати дії М. з п. 4 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 1 цієї статті та з урахуванням зменшення обсягу обвинувачення пом’якшити покарання.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновку про винність М. в умисному вбивстві Л.С., вчиненому за обставин, зазначених у ви¡року, суд дійшов на підставі визнавальних показань самого засудженого, показань засудженого Г. та свідка Ж., які були очевидцями вбивства, показань свідка К., якому Л.С. встиг з допомогою мобільного телефону повідомити про місце злочину, спосіб убивства. Цього висновку суд дійшов також на підставі даних огляду місця виявлення трупа, слідів крові на місці вбивства та на одязі Г., даних висновків судово-медичних експертиз та інших доказів, вказаних у вироку, дійсність та достовірність яких в касаційній скарзі не оспо¡рюються.

Згідно з даними судово-медичної експертизи, причиною смерті Л.С. стала тупа травма голови, що супроводжувалася ушкодженням кісток склепіння та основи черепа, розчавленням речовини головного мозку, яка могла утворитися від заподіяння одночасно чи в швидкій послідовності одне за одним не менше шести ударів молотком по голові.

Кваліфікуючи це вбивство як вчинене з особливою жорстокістю, суд керувався тим, що М. завчасно приготував знаряддя злочину ù молоток, й заманив потерпілого та особу, в інтересах якої задумав цей злочин, до себе додому, врахував кількість ударів, їх спрямованість та болісний характер. Свідченням жорстокості суд визнав й те, що на тлі спричиненого насильства, коли Л.С. подавав ознаки життя, М. почав переконувати Ж. у тому, що вчинив ці дії задля неї.

Проте з такими висновками не можна погодитися, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи.

У постанові Пленуму Верховного Суду Украї¡ни від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» зазначено, що умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю, якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіян¡ня тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб, і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.

У цьому випадку встановлено, що вбивство Л.С. було вчинене з ревнощів, по суті, з метою позбутися особи, яка виявляла певні почуття до особи, небайдужої М. У справі відсутні докази, які свідчили б про умисел засудженого вчинити вбивство з особливою жорстокістю та про те, що, позбавляючи життя Л.С., він заподіяв йому особливі муки і страждання.

Як убачається з матеріалів справи, М. задумав убити Л.С., але не мав намір здійснити це таким чином, щоб той перед смертю мучився. Для реалізації цього злочину приготував предмет підвищеної травмувальної дії, використання якого мало відразу призвести до настання задуманого. Удари М. завдавав із силою, спрямовуючи їх в життєво важливу частину тіла — голову. Заподіював їх майже одночасно; малі інтервали між ними були зумовлені тим, що після ударів, які, на його думку, мали викликати смерть, потерпілий подавав ознаки життя й тому він продовжував його бити. Власне в один з таких інтервалів, вважаючи, що Л.С. мертвий, він сказав Ж. про причину вбивства.

За таких обставин засудження М. за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК визнано необґрунтованим, а його дії такими, що підлягають перекваліфікації на ч. 1 ст. 115 КК, яка передбачає відповідальність за умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі.

У зв’язку зі зниженням ступеня тяжкості вчиненого М. злочину, колегія суддів визнала за можливе пом’якшити йому покарання за цей злочин. Попри це, зважаючи на характер цього діяння, дані про особу та обставини, що впливають на покарання, з урахуванням винності у злочині проти чужої власності, колегія суддів залишила без змін остаточне покарання, визначене судом першої інстанції за сукупністю злочинів.

Тому доводи касаційної скарги захисника Д. підлягають частковому задоволенню.

З урахуванням наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України змінила вирок Апеляційного суду Черкаської області від 30 липня 2009 р. щодо М. і перекваліфікувала його дії з п. 4 ч. 2 ст. 115 на ч. 1 ст. 115 КК з призначенням покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 185 КК, постановлено вважати М. засудженим до покарання, визначеного судом першої інстанції, — позбавлення волі строком на 13 років.

У решті вирок залишено без змін.