Відповідно до ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників видана особа не може переслідуватися, засуджуватися ні за яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім того, за яке вона була видана.
Вирок суду змінено, оскільки суд, засуджуючи особу, не перевірив умови її видачі та засудив за законом, який не підлягав застосуванню

Судова палата у кримінальних справах і Військова судова колегія Верховного Суду України розглянули на спільному засіданні за поданням п’яти суддів цього Суду клопотання прокурора про перегляд судових рішень щодо Т.А. у порядку виключного провадження.

Рівненський міський суд Рівненської області вироком від 16 червня 2007 р. засудив Т.А.: за ч. 2 ст. 229⁶ КК 1960 р. — на два роки шість місяців позбавлення волі; за ч. 2 ст. 355 КК* — на три роки шість місяців позбавлення волі; за ч. 2 ст. 186 КК — на чотири роки шість місяців позбавлення волі; за ч. 2 ст. 187 КК із застосуванням ст. 69 КК — на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК — на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією майна, що є його власністю. Відповідно до ст. 71 КК до цього покарання частково приєднано один місяць не відбутого Т.А. покарання за попереднім вироком і остаточно визначено йому п’ять років один місяць позбавлення волі з конфіскацією зазначеного майна.

В апеляційному та касаційному порядку справа не розглядалась.

Згідно з вироком суду Т.А. визнано винним у вчиненні таких злочинів. 17 червня 2000 р. він за попередньою змовою з П.А. та Ф.В. із метою примусити Я.Р. виконати цивільно-правові зобов’язання, погрожуючи застосувати до нього фізичне насильство, вимагав, щоб потерпілий виконав існуючу угоду про сплату боргу в сумі 100 доларів США, після чого, взявши в останнього 20 грн, домовився з ним про повернення боргу. Наступного дня Т.А. разом із зазначеними особами, погрожуючи Я.Р. застосувати до нього фізичне насильство, у рахунок виконання названої угоди заволодів його майном на загальну суму 396 грн.

27 травня 2001 р. Т.А. незаконно придбав у не встановленої слідством особи наркотичний засіб (макову солому), виготовив із нього 1,212 грама опію ацетильованого, який із залишком макової соломи вагою 80 грамів перевіз і зберігав без мети збуту за місцем свого проживання.

У червні 2002 р. він відкрито заволодів належним М. мобільним телефоном, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду на суму 1 тис. 200 грн.

4 квітня 2003 р. Т.А. за попередньою змовою з Т.О. напав на М.Р. Застосовуючи до потерпілого фізичне насильство, небезпечне для життя та здоров’я, заподіяв йому легкі тілесні ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я, та заволодів його майном на суму 1 тис. 60 грн.

У касаційному клопотанні прокурор Рівненської області послався на те, що міський суд, постановляючи вирок щодо Т.А., порушив норми Конституції України та Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. (ратифікована Україною згідно із Законом від 10 листопада 1994 р., набула чинності 14 квітня 1995 р.), а саме, що цей суд без згоди Російської Федерації засудив Т.А., якого видано Україні, за вчинення злочинів, за які засуджений не видавався. У зв’язку з наведеним прокурор порушив питання про скасування вироку та закриття справи щодо Т.А. у частині його засудження за ч. 2 ст. 355 КК та ч. 2 ст. 229⁶ КК 1960 р. за епізодом незаконного придбання і зберігання без мети збуту макової соломи вагою 80 грамів, а також просив виключити з вироку повторність як кваліфікуючу ознаку, передбачену ч. 2 ст. 229⁶ КК 1960 р. та ч. 2 ст. 186 КК, і відповідно перекваліфікувати дії засудженого на ч. 1 ст. 229⁶ КК 1960 р. та ч. 1 ст. 186 КК.

Перевіривши матеріали справи й обговоривши викладені в касаційному клопотанні доводи, судді Судової палати у кримінальних справах і Військової судової колегії Верховного Суду України дійшли висновку, що його необхідно задовольнити з таких підстав.

Відповідно до ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Ці договори застосовуються у порядку, передбаченому Законом від 29 червня 2004 р. № 1906-IV «Про міжнародні договори України».

У ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 р. (ратифікована Україною згідно із Законом від 16 січня 1998 р.) передбачено, що видана особа не може переслідуватися, засуджуватися ні за яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім того, за яке вона була видана.

Як убачається із матеріалів справи, Генеральна прокуратура Російської Федерації (далі — РФ) видала Т.А. для притягнення його до кримінальної відповідальності тільки за незаконне придбання, виготовлення, перевезення та зберігання наркотичних засобів без мети збуту, за грабіж, а також за розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб. При цьому було відмовлено у задоволенні клопотання Міністерства юстиції України про видачу засудженого для притягнення його до кримінальної відповідальності за примушування до виконання цивільно-правових зобов’язань з погрозою насильства над потерпілим, вчиненого повторно за попередньою змовою групою осіб (оскільки згідно із кримінальним законодавством РФ це діяння не містить складу злочину та відповідно такої кваліфікуючої ознаки, як повторність), а також за незаконне придбання, перевезення та зберігання без мети збуту макової соломи вагою 80 грамів (оскільки відповідно до законодавства РФ вчинення таких дій у цьому розмірі наркотичного засобу не містить складу злочину).

Незважаючи на наведені обставини, міський суд, не перевіривши умови видачі Т.А. Україні, засудив його за ч. 2 ст. 355 КК, за якою він не видавався. Суд також кваліфікував дії Т.А. за ч. 2 ст. 186 КК та ч. 2 ст. 229⁶ КК 1960 р. як учинені повторно, хоча його дії за такою ознакою кваліфіковані не були, тобто порушив вимоги Європейської конвенції про видачу правопорушників і вийшов за межі домовленості між РФ та Україною.

Більше того, до призначеного Т.А. покарання було частково приєднано один місяць не відбутої ним частини покарання за попереднім вироком, яким його було засуджено за діяння, що не зазначалося у запиті про його видачу.

Враховуючи наведене, Верховний Суд України вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 16 червня 2007 р. у частині засудження Т.А. за ч. 2 ст. 355 КК та ч. 2 ст. 229⁶ КК 1960 р. за незаконне придбання, зберігання та перевезення без мети збуту макової соломи вагою 80 грамів скасував і справу в цій частині закрив. Цей суд також виключив із зазначеного вироку таку кваліфікуючу ознаку злочину, як повторність, перекваліфікувавши дії Т. А. з ч. 2 на ч. 1 ст. 229⁶ КК 1960 р. як незаконне придбання, виготовлення та перевезення без мети збуту наркотичного засобу — 1,212 грама опію ацетильованого, та з ч. 2 на ч. 1 ст. 186 КК, і постановив вважати його засудженим на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 229⁶ КК 1960 р., ч. 1 ст. 186 та ч. 2 ст. 187 КК, на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю. Виключено з вироку вказівку про призначення Т.А. покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК.

* Тут і далі мається на увазі Кримінальний кодекс України 2001 р.