У березні 2005 р. Товариство звернулося в суд із зазначеним позовом, у якому, посилаючись на відсутність у його діях порушень Закону України від 11 січня 2001 р. № 2210-ІІІ «Про захист економічної конкуренції» (далі — Закон № 2210-ІІІ), просило визнати недійсним рішення Відділення АМКУ від 3 березня 2005 р. № 07-18.1/4 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу».

Господарський суд Луганської області рішенням від 25 травня 2005 р., залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2005 р., які ухвалено у порядку господарського судочинства, позов задовольнив, оспорюване рішення Відділення АМКУ визнав недійсним.

Вищий господарський суд України постановою від 21 лютого 2006 р. касаційну скаргу Відділення АМКУ від 25 листопада 2005 р. задовольнив частково — рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій, скасував, справу передав на новий розгляд до Господарського суду Луганської області.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 червня 2006 р. касаційну скаргу Відділення АМКУ від 24 листопада 2005 р. залишив без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

У скарзі про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України за винятковими обставинами Відділення АМКУ зазначає, що цей касаційний суд прийняв до свого провадження і розглянув справу, яка не належить до його юрисдикції, посилаючись на те, що ця сама справа у касаційному порядку розглянута Вищим господарським судом України.

Заслухавши представників сторін, перевіривши за матеріалами справи доводи, наведені у скарзі та запереченнях, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що касаційні суди господарської та адміністративної юрисдикцій неоднаково застосували норми процесуального права, які визначають їхню юрисдикцію.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей при застосуванні судами касаційної інстанції норм матеріального права, які визначають юрисдикцію цих судів, Верховний Суд України виходить із нижченаведеного.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 26 листопада 1993 р. № 3659-ХІІ «Про Антимонопольний комітет України» цей Комітет є державним органом зі спеціальним статусом, мета діяльності якого полягає в забезпеченні державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель, що у розумінні положень ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС) відповідає ознакам суб’єкта владних повноважень.

Публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, є справою адміністративної юрисдикції.

Закон № 2210-ІІІ є спеціальним у галузі захисту економічної конкуренції та загальним — при визначенні суб’єктом господарювання порядку захисту у суді прав, порушених органами Антимонопольного комітету України. З останнього питання спеціальними є норми процесуального законодавства, зокрема КАС, який уведено в дію з 1 вересня 2005 р., та Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК).

Положення Закону від 31 травня 2005 р. № 2596-ІV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення правового захисту економічної конкуренції» повинні застосовуватися з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Оскільки спір між сторонами виник не у зв’язку із регулюванням господарських правовідносин між суб’єктом господарювання та Відділенням АМКУ, підстав для здійснення правосуддя у цій справі в порядку господарського процесуального законодавства немає.

Відповідно до ст. 4 КАС правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами. Їм же належить і вирішальне право кваліфікування спорів за юрисдикцією.

Спір у справі щодо оскарження рішення Відділення АМКУ як суб’єкта владних повноважень є адміністративним, тому ця справа підлягає розгляду в порядку, встановленому КАС.

З огляду на викладене юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи за позовами на рішення, дії чи бездіяльність органів Антимонопольного комітету України як суб’єкта владних повноважень.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до ГПК 1991 р., вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами КАС.

Згідно із цим правилом відповідні місцеві та апеляційні господарські суди до початку діяльності адміністративних судів самостійно визначають свою юрисдикцію.

Застосування цими судами відповідних процесуальних норм — КАС чи ГПК — під час розгляду справи вказує на те, який суд — адміністративний чи господарський — розглядав справу.

Порушуючи касаційне провадження в адміністративній справі, Вищий адміністративний суд України не взяв до уваги наведені вимоги перехідних і прикінцевих положень КАС, а також те, що відповідно до ст. 210 КАС він є судом касаційної інстанції в адміністративних справах та компетентний переглядати рішення, ухвалені в порядку адміністративного судочинства.

Справу розглянуто апеляційним господарським судом 27 жовтня 2005 р. (після набрання чинності КАС) за нормами ГПК, тобто апеляційний господарський суд вважав, що ця справа належить до господарської юрисдикції, і діяв як господарський суд, у зв’язку із чим Вищий адміністративний суд України не мав права на перегляд його рішення.

Верховний Суд України відповідно до ст. 43 КАС задовольняє скаргу, якщо встановить, що оскаржене судове рішення є незаконним. Це рішення скасовується повністю або частково і справа направляється на новий розгляд до суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції залежно від того, суд якої інстанції першим допустив порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вищий господарський суд України постановою від 21 лютого 2006 р. скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій із підстав неповноти з’ясування обставин у справі, які є істотними для її вирішення, а справу направив на новий розгляд до Господарського суду Луганської області.

Цьому суду до початку розгляду справи по суті необхідно вирішити питання про належність її до юрисдикції господарських судів та направити за належністю до відповідного адміністративного суду.

Керуючись ст. 243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2006 р. скасувати.

Справу направити до Господарського суду Луганської області для вирішення питання щодо її передачі належному адміністративному суду.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.

* Публікується повний текст судового рішення з незначною редакційною правкою.