Відповідно до вимог ст. 323 КПК України суд обґрунтовує вирок лише тими доказами, які були розглянуті в судовому засіданні та зібрані з додержанням вимог цього Кодексу

Суд постановив стягнути з Т. на користь потерпілої Ю.Т. на відшкодування матеріальної шкоди 1 тис. 490 грн та моральної шкоди — 180 тис. грн. Судові витрати в сумі 94 грн віднесено на рахунок держави. Вирішено питання про речові докази.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Житомирської області ухвалою від 30 грудня 2008 р. вирок місцевого суду залишила без змін.

Т. визнано винуватим та засуджено за те, що він 13 жовтня 2007 р. о 0 год. 20 хв., повертаючись із знайомими додому після святкування свого дня народження, у стані алкогольного сп’яніння вчинив злочин.

По дорозі до одного з них — К., підійшли два не встановлених слідством чоловіки, і почалася розмова. Це не сподобалося Ш., через що між ним та невстановленими особами виник словесний конфлікт, який переріс у бійку.

Ш. покликав на допомогу Т. і Р., а до його супротивників приєдналася група не встановлених слідством чоловіків.

У цей час біля них проходив зі своїми знайомими Ю.О., який, помилково вважаючи, що в бійці бере участь його товариш, наблизився й опинився сам на сам із Т.

Т. безпричинно, із хуліганських спонукань, з особливою зухвалістю нецензурно висловився на адресу незнайомого Ю.О. і почав його бити. Потім він дістав із правої передньої кишені штанів ножа, якого заздалегідь заготовив для нанесення тілесних ушкоджень, і завдав ним Ю.О. два удари в живіт та один удар у сідницю, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, від яких той 14 жовтня 2007 р. у лікарні помер.

У касаційній скарзі законний представник засудженого, даючи свою оцінку доказам у справі, пославшись на істотне порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, просив змінити оскаржувані судові рішення, перекваліфікувати дії Т. згідно зі ст. 124 КК і призначити йому покарання за цим законом, виключити з вироку рішення суду про визнання вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння обставиною, яка обтяжує покарання. Своє прохання він мотивував тим, що суд, порушивши ст. 334 КПК, у вироку не навів мотивів, з яких відкинуто докази, що свідчать про наявність у діях Т. складу злочину, передбаченого ст. 124 КК. Представник засудженого вказав на порушення під час досудового слідства права на захист, зауважив, що обвинувачення ґрунтується на недопустимих доказах, зазначив, що тілесні ушкодження потерпілому заподіяно не з хуліганських мотивів, а на ґрунті неприязних стосунків, які виникли під час захисту товариша від нападу, а також звернув увагу на недоведеність перебування Т. в момент учинення злочину в стані алкогольного сп’яніння.

У запереченнях на касаційну скаргу законного представника засудженого представник потерпілого П., пославшись на безпідставність викладених у ній доводів, просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без змін.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи й заперечення на неї, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суд правильно встановив фактичні обставини справи і зробив висновок про доведеність винності засудженого Т. у вчиненні злочинів за викладених у вироку обставин. Висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку та перевірених судом доказах.

Твердження законного представника засудженого про те, що він, Т., заподіяв тілесні ушкодження Ю.О., перевищивши межі необхідної оборони, безпідставні.

У судовому засіданні Т. не заперечував, що завдав Ю.О. удару ножем у живіт.

За словами свідків, які перебували тоді разом з Ю.О. біля місця бійки, коли потерпілий опинився навпроти засудженого, між ними виник словесний конфлікт. Т. образив Ю.О. нецензурною лайкою, а Ю.О. вдарив свого кривдника, почалася бійка, після якої Ю.О., тримаючись за живіт, пояснив, що Т. вдарив його ножем.

Ці свідчення суд обґрунтовано визнав достовірними, оскільки вони узгоджуються зі словами інших свідків: Р. — про те, що перед конфліктом із потерпілим Т. хотів витягти з кишені ножа, але він, Р., його відмовив; П. — на досудовому слідстві — про те, що вона бачила, як засуджений почав битися з невідомим хлопцем і біля них нікого не було; свідків, які затримали Т. і вилучили у нього з правої кишені джинсів складаний ніж з плямами крові на лезі; даними, які містяться у протоколах огляду місця події та пред’явлення особи для впізнання, висновку судово-медичної експертизи, згідно з яким смерть Ю.О. настала від проникаючого колото-різаного поранення живота з пошкодженням печінки, шлунку, підшлункової залози, нижньої порожнистої вени, що ускладнилися настанням геморагічного шоку.

Суд правильно врахував спосіб, знаряддя вчинення злочину, кількість, характер і локалізацію заподіяних тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій Т., його взаємини з потерпілим, поведінку обох, що передувала події злочину, та дійшов обґрунтованого висновку про спрямованість умислу Т. на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень Ю.О. з грубим порушенням громадського порядку.

Що стосується посилання законного представника засудженого на постанову від 20 лютого 2008 р. про відмову в порушенні кримінальної справи щодо невстановлених осіб за фактом заподіяння тілесних ушкоджень Т., Р., Ш. та К. за статтями 296 та 125 КК на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК у зв’язку з відсутністю складу злочину як на підтвердження відсутності в діях Т. хуліганства, то вони є безпідставними. Зі змісту зазначеної постанови вбачається, що вона стосується подій, які відбулися до сутички між Т. та Ю.О.

Суд відповідно до вимог ст. 275 КПК розглянув справу щодо засудженого в межах пред’явленого обвинувачення.

У матеріалах справи немає даних про те, що Т. був знайомий із Ю.О. і між ними були будь-які стосунки до вчинення злочину, що Ю.О. брав участь у бійці між засудженим та іншими особами.

Кваліфікуючи правильно дії Т. за ч. 4 ст. 296 КК, суд дійшов обґрунтованого висновку, що злочин було вчинено у громадському місці з грубим порушенням громадського порядку.

Наведені в касаційній скарзі доводи про недоведеність перебування засудженого Т. у стані алкогольного сп’яніння під час вчинення злочинів спростовуються свідченнями самого засудженого про те, що він святкував свій день народження і вживав пиво; свідків — що Т. вживав горілку та вино; інших свідків — про те, що під час затримання він перебував у стані алкогольного сп’яніння.

Водночас доводи Т. про те, що суд незаконно послався на його допит під час досудового слідства як свідка і на протокол відтворення обстановки та обставин події з ним у статусі свідка як на докази, є слушними.

Відповідно до вимог ст. 323 КПК в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, розглянуті у судовому засіданні. Суд, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх допустимості.

Як убачається з матеріалів справи, 13 жовтня 2007 р. після затримання Т. та доставки до відділу міліції його було допитано як свідка і проведено з ним у цьому статусі відтворення обстановки та обставин події. Таким чином, орган досудового слідства позбавив Т. можливості скористатися правами підозрюваного, передбаченими у ст. 43¹ КПК.

Отже, ці конкретні докази недопустимі, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій про посилання на них у мотивувальній частині на підтвердження винуватості засудженого є незаконними і підлягають виключенню як з вироку місцевого суду, так і ухвали суду апеляційної інстанції.

Однак наведене порушення кримінально-процесуального закону не вплинуло на правильність встановлення винуватості Т., кваліфікації його дій і призначення покарання.

У зв’язку з викладеним колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалила: вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 20 жовтня 2008 р. та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Житомирської області від 30 грудня 2008 р. щодо Т. змінити — виключити з мотивувальних частин вироку місцевого суду та ухвали суду апеляційної інстанції посилання на показання Т. як свідка і на протокол відтворення обстановки та обставин події за його участю від 13 жовтня 2007 р. як на докази у зв’язку з їх недопустимістю. У решті наведені судові рішення залишено без змін.