Апеляційний господарський суд розглядає справу повторно, тому додатково подані в суд апеляційної інстанції докази відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України повинні бути розглянуті судом в сукупності з наявними у ній доказами
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірньої компанії “Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі — Компанія) на постанову Вищого господарського суду України від 3 листопада 2005 р. у справі № 13/107-05 (03/280-05) за позовом Дочірнього підприємства “Міжрегіональна юридична компанія” (далі — Підприємство) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрмедіацентр” (далі — Товариство) та Компанії про стягнення 32 тис. 19 грн,

З позовом у Господарський суд Харківської області Підприємство звернулося 11 квітня 2005 р., обґрунтувавши заявлену вимогу фактом невиконання відповідачами взятих на себе договірних зобов’язань щодо виплати йому винагороди за надані юридичні послуги.

Заявою від 10 травня 2005 р. Підприємство змінило предмет позову, збільшивши суму вимог до Компанії до 24 млн 394 тис. 698 грн, а від позову до Товариства відмовилося.

Зазначену заяву позивача суд прийняв і рішенням від 19 травня 2005 р. стягнув на його користь зазначену суму боргу, а провадження у справі до Товариства припинив.

Постановою Вищого господарського суду України від 21 липня 2005 р. зазначене судове рішення скасовано, а справа передана на новий розгляд.

За наслідками нового розгляду справи рішенням від 6 вересня 2005 р. Господарський суд Харківської області позов до Компанії задовольнив, стягнувши з неї 24 млн 394 тис. 698 грн боргу, а в позові до Товариства провадження у справі припинив.

Оскарженою постановою від 3 листопада 2005 р. Вищий господарський суд України рішення Господарського суду Харківської області від 6 вересня 2005 р. залишив без змін.

Рішення місцевого суду та постанова Вищого господарського суду України обґрунтовані тим, що позивач в судовому порядку зменшив податкові зобов’язання Компанії та нараховану їй пеню на суму 408 млн 748 тис. 340 грн, а відповідно до укладеного між ними договору на юридичне обслуговування № 1/0302 від 3 лютого 2003 р., додаткової угоди до нього № 11/2 від 18 березня 2004 р. та угоди від 4 березня 2005 р. про внесення змін до додаткової угоди № 11/2 Компанія-довіритель зобов’язалася сплатити Підприємству-повіреному 7,2 % від суми пені та податкового боргу, який зменшено за рішенням суду, що становить 29 млн 429 тис. 880 грн. Самостійно Компанія сплатила позивачу 5 млн 35 тис. 182 грн винагороди, в результаті чого заборгованість складала 24 млн 394 тис. 698 грн.

В касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України та передачу справи на новий розгляд з підстав невідповідності оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України, порушення судом норм процесуального права, а також виявлення факту різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах. Крім того, Компанія звертає увагу на те, що справа розглядалася господарськими судами без повноважного її представника, позаяк вона у встановленому порядку не була повідомлена про час і місце її розгляду як у місцевому, так і у Вищому господарському судах.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-19 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) однією з підстав для скасування постанов Вищого господарського суду України є їх невідповідність Конституції України.

В пунктах 2, 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 4-2, 4-3 ГПК України, а тому господарські суди зобов’язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п’яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Нез’явлення в засідання представників сторін є обставиною для відкладення розгляду справи (п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України), а розгляд господарським судом справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце і час засідання суду, є підставою для скасування судових рішень і постанов (п. 2 ч. 3 ст. 104, п. 2 ч. 2 ст. 111-10 ГПК України).

Матеріалами справи підтверджуються доводи касаційної скарги про те, що Компанія в установленому ГПК України порядку не повідомлялась про порушення провадження у справі і про призначення її до розгляду, а також про час і місце проведення судових засідань, як у суді першої інстанції, так і у Вищому господарському суді України.
Так, ухвалу про порушення провадження у справі від 19 квітня 2005 р. (а.с. 1), рішення місцевого суду від 19 травня 2005 р. (а.с. 94-99) та від 6 вересня 2005 р. (а.с. 150-154), ухвалу від 24 жовтня 2005 р. про прийняття касаційної скарги на рішення від 6 вересня 2005 р. до провадження Вищого господарського суду України (а.с. 174), оскаржену касаційну постанову від 3 листопада 2005 р. (а.с. 181-184) власноручно отримував адвокат Харченко Д.Ю., який, як стверджує Компанія, був позбавлений виданих йому довіреностей шляхом їх скасування. Крім того, на її думку, Харченко Д.Ю. не мав права представляти інтереси Компанії, позаяк одночасно є представником ДП “Міжрегіональна юридична компанія” (позивач у справі) та директором ТОВ “Міжрегіональна юридична група”. При цьому робляться посилання на обставини і докази, що стосуються зазначених доводів, але не були предметом судового дослідження і з’ясування, оскільки Компанія не приймала участі у розгляді справи, а в поданій від її імені касаційній скарзі на рішення місцевого суду від 6 вересня 2005 р. адвокат Харченко Д.Ю. наведені факти замовчав.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29 грудня 1976 р. “Про судове рішення” рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відтак, постанова Вищого господарського суду України від 3 листопада 2005 р. та рішення місцевого суду від 6 вересня 2005 р. не можуть вважатися законними і обґрунтованими та підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об’єктивної оцінки наявних у ній доказів, з’ясувати дійсні права та обов’язки сторін і, залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

На дату ухвалення судом першої інстанції рішення від 6 вересня 2005 р. від позову до Товариства позивач відмовився, відмова від позову прийнята судом і щодо цього відповідача припинено провадження у справі. У зв’язку з цим та відповідно до ст. 15 ГПК України підсудність даної справи повинна визначатися за місцезнаходженням іншого відповідача – Компанії (м. Київ вул. Кудрявська, 26-28).

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111¹⁷—111²⁰ Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Дочірньої компанії “Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 3 листопада 2005 р. та рішення Господарського суду Харківської області від 6 вересня 2005 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.