Право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено ЦК України, види забезпечення виконання зобов’язань визначено ч. 2 ст. 546 зазначеного Кодексу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості

До Верховного Суду України звернулося закрите акціонерне товариство «Київстар Дж.Ес.Ем.» (далі — ЗАТ) із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 3 березня 2010 р. Заява мотивована тим, що суд касаційної інстанції у справі, що розглядається, застосувавши до спірних правовідносин ст. 546, ч. 3 ст. 549 ЦК, дійшов висновку про те, що п. 8.3 договору генерального підряду на будівництво об’єктів ЗАТ від 15 травня 2006 р. № ГП 01/2006 (далі — договір підряду) про нарахування договірної санкції у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання не відповідає чинному законодавству і суперечить визначенню понять «штраф» та «пеня», принципам розумності та справедливості договору і порушує права та інтереси відповідача. Водночас в аналогічних справах за таких самих обставин, застосувавши ті самі норми матеріального права, Вищий господарський Суд України дійшов протилежних висновків про те, що договірна санкція, яка нараховується у відсотках за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань, відповідає вимогам закону.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК є договір, який за ч. 1 ст. 629 зазначеного Кодексу є обов’язковим для виконання сторонами.

Суди встановили, що ЗАТ і товариство з обмеженою відповідальністю «Хімзахист» уклали договір підряду та відповідні додаткові угоди до нього.

Зазначеним договором передбачено виконання підрядником комплексу робіт «під ключ» з будівництва об’єктів замовника та/або монтажу базових станцій на таких об’єктах; за окремими додатками і в обумовлені цим договором строки (п. 1.1) замовник зобов’язується надати підряднику необхідні для якісного і своєчасного виконання робіт вихідні дані (технічне завдання) (п. 2.1.1). Роботи виконуються у строки, визначені у додаткових угодах до договору підряду (п. 4.1), а перед початком робіт підрядником сторони складають і підписують додаткову угоду до договору з визначенням обсягів, строків і порядку їх виконання та вартості (п. 5.1).

За порушення з вини підрядника передбачених додатковими угодами до договору підряду строків виконання робіт замовник має право нарахувати йому договірну санкцію в розмірі 0,1 % від вартості невиконаних або неналежно виконаних робіт за кожний день прострочення їх належного виконання (п. 8.3).

У ч. 1 ст. 216 та ч. 2 ст. 217 ГК передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором (ч. 4 ст. 231 ГК).

Відповідно до вимог ст. 199 зазначеного Кодексу виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК.

Право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено ЦК, види забезпечення виконання зобов’язань визначено ч. 2 ст. 546 зазначеного Кодексу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб’єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечувати виконання господарських зобов’язань шляхом установлення окремого виду відповідальності — договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань, зокрема, передбаченої п. 8.3 договору підряду, що не суперечить законодавству.

Враховуючи викладене, висновок Вищого господарського суду України про неправильне застосування сторонами договірної санкції у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання, про яке зазначено в п. 8.3 договору підряду, є помилковим і суперечить вимогам законодавства.

За таких обставин Верховний Суд України, керуючись статтями 111²⁴, 111²⁵ ГПК, заяву ЗАТ задовольнив: постанову Вищого господарського суду України від 3 березня 2010 р. скасував, а справу направив на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 111¹⁶ ГПК.