Кримінальна відповідальність за злочин, передбачений п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, настає лише у тому разі, коли кілька осіб (дві та більше) заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про його спільне вчинення.
Замовник умисного вбивства може нести кримінальну відповідальність за цей злочин лише у тому разі, коли він замовив вчинення умисного вбивства кільком особам.
Вирок суду змінено через помилкову кваліфікацію ним дій замовника умисного вбивства за ознакою попередньої змови групою осіб, оскільки у цьому випадку мала місце домовленість про вчинення вбивства іншою особою

Апеляційний суд Херсонської області вироком від 9 лютого 2010 р. засудив Ц.Т. за ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 27, пунктами 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК із застосуванням ст. 69 КК на три роки позбавлення волі.

Із засудженої стягнуто в дохід держави судові витрати в сумі 549 грн за проведення судової психолого-психіатричної експертизи.

Згідно з вироком Ц.Т. визнано винною в тому, що на ґрунті особистих неприязних стосунків зі своїм колишнім чоловіком Ц.О., що перейшли в загострену форму внаслідок його ворожих дій стосовно неї (а саме: в листопаді 2007 р. він вигнав її, доньку та внуку з квартири, позбавив права на частину спільного майна після розірвання шлюбу, спровокував розрив стосунків з батьками, спонукав знімати житло, виказував погрози, переслідував на роботі та за місцем проживання, викрадав з роботи, бив, публічно ображав і принижував), а також після неодноразових звернень до правоохоронних органів із заявами про вжиття заходів для припинення протиправних дій Ц.О., не отримавши очікуваного захисту і підтримки, вчинила готування до умисного вбивства останнього, 9 квітня 2009 р. вступила у злочинний зговір з Р., якому замовила умисне вбивство Ц.О. за грошову винагороду в 1 тис. дол. США та заставу в сумі 1 тис. грн.

З цією метою 11 квітня 2009 р. Ц.Т. повідомила Р. дані про особу та прикмети потерпілого, спосіб його життя, передала фотографію і частину застави в сумі 650 грн, а 13 квітня 2009 р. передала другу частину застави в сумі 350 грн та підтвердила свій намір щодо позбавлення Ц.О. життя.

15 квітня 2009 р. приблизно о 15 год. 30 хв. Ц.Т. як замовник призначила зустріч з Р., від якого отримала фотографію із зображенням інсценованого вбивства потерпілого Ц.О. Після того, як Ц.Т. передала йому гроші в сумі 1 тис. 500 грн, її затримали працівники міліції.

Злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство Ц.О., Ц.Т. не довела до кінця з причин, що не залежали від її волі, оскільки злочин було попереджено працівниками міліції на стадії готування.

У касаційному поданні прокурор порушив питання про скасування вироку щодо засудженої Ц.Т. та направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженої внаслідок м’якості з посиланням на те, що суд без належного врахування тяжкості вчиненого злочину призначив їй покарання із застосуванням ст. 69 КК. У доповненні до цього подання прокурор, підтримуючи своє прохання про скасування вироку за м’якістю призначеного покарання, вважав безпідставною кваліфікацію дій засудженої за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки суд не встановив, що вона була співвиконавцем злочину або замовила вбивство потерпілого групі осіб.

Перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку про необхідність частково задовольнити касаційне подання з таких підстав.

Висновки суду про винність засудженої Ц.Т. в організації підготовки до умисного вбивства потерпілого Ц.О. за зазначених у вироку обставин обґрунтовані доказами, що були ретельно перевірені в судовому засіданні та отримали належну оцінку. Наведені у вироку докази, їх оцінка та висновки суду щодо винності Ц.Т. у касаційному поданні не оскаржуються.

Разом із тим, як правильно зазначено в касаційному поданні, під час досудового слідства та судового розгляду справи не встановлено, що Ц.Т. була співвиконавцем злочину або замовила вбивство потерпілого Ц.О. групі осіб, унаслідок чого суд безпідставно кваліфікував її дії за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК як

організацію підготовки до умисного вбивства на замовлення та як вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб. Тому кваліфікуюча ознака, передбачена зазначеним пунктом, визнана такою, що підлягає виключенню з вироку як зайва, що узгоджується з роз’ясненнями, які містяться у пунктах 15 та 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи».

Що ж стосується доводів касаційного подання про невідповідність призначеного засудженій покарання тяжкості злочину та її особі внаслідок м’якості, зокрема через неправильне застосування ст. 69 КК, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив, що Ц.Т. як організатор умисного вбивства вчинила лише готування до вчинення цього злочину, який не було доведено і не могло бути доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Тому суд правильно, врахувавши тяжкість злочину, виходив із стадії його вчинення, яка саме в цій справі істотно знижує суспільну небезпечність злочину, а отже, і його тяжкість. Суд обґрунтовано врахував поведінку потерпілого, який своїми систематичними протиправними діями спровокував Ц.Т. вчинити злочин.

Крім того, обставин, що обтяжують покарання засудженої, суд не встановив. Такі обставини не наведені й у касаційному поданні.

До обставин, що пом’якшують покарання, суд правильно відніс афективний стан потерпілої, протиправну поведінку потерпілого і каяття засудженої у вчиненому.

Ці обставини суд обґрунтовано визнав такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, та, враховуючи позитивні дані про особу засудженої (а саме: раніше не судима, виключно позитивно характеризується за місцем роботи і проживання), а також думку потерпілого, який просив виправдати Ц.Т., відповідно до вимог ст. 69 КК правильно врахував і поклав в основу рішення про призначення засудженій покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 2 ст. 115 КК. Тому доводи касаційного подання про неправильне застосування ст. 69 КК колегія суддів визнала безпідставними.

З урахуванням наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалила змінити вирок Апеляційного суду Херсонської області від 9 лютого 2010 р. щодо Ц.Т. і виключити з нього як зайву кваліфікуючу ознаку ч. 2 ст. 115 КК, передбачену п. 12 цієї частини, — вчинення умисного вбивства за попередньою змовою групою осіб.

Ухвалено вважати Ц.Т. засудженою за ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК із застосуванням ст. 69 КК на три роки позбавлення волі.

В решті вирок залишено без змін.