При вилученні земельної ділянки не існувало добровільної відмови землекористувача від права на користування такою спірною земельною ділянкою, оскільки не було згоди Міністра оборони України або його доручення начальнику розквартирування військ та капітального будівництва на передачу земель у вільні землі м. Феодосія

У лютому 2008 р. заступник військового прокурора Феодосійського гарнізону подав до господарського суду Автономної Республіки Крим позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Феодосійської квартирно-експлуатаційної частини району до Феодосійської міської ради (третя особа – Феодосійське міське управління земельних ресурсів) про визнання нечинним рішення № 117 від 31 травня 2002 р. 3 сесії 24 скликання Феодосійської міської ради “Про вилучення земельної ділянки у в/ч А 0289” площею 4,89 га військового містечка № 6 в м. Феодосії та зобов’язання відповідача повернути цю земельну ділянку Міністерству оборони України в особі постійного землекористувача – Феодосійської квартирно-експлуатаційної частини району. Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення №117 від 31 травня 2002 р. 3 сесії 24 скликання Феодосійської міської ради “Про вилучення земельної ділянки у в/ч А 0289” суперечить вимогам ст. 14 Конституції України та ст. 84 Земельного кодексу України щодо заборони вилучення земель оборони.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 травня 2008 р. у задоволенні позову відмовлено, оскільки прокурором не доведено факту порушення прав Міністерства оборони України на спірну земельну ділянку. Мала місце добровільна відмова землекористувача від права на користування спірною земельною ділянкою. Відповідач був вправі розпоряджатись цією землею.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13 серпня 2008 р. вищевказане рішення суду скасовано. Позов задоволено. Визнано недійсним рішення №117 від 31 травня 2002 р. 3 сесії 24 скликання Феодосійської міської ради “Про вилучення земельної ділянки у в/ч А 0289” площею 4,89 га військового містечка №6 в м. Феодосії. Зобов’язано відповідача повернути цю земельну ділянку Міністерству оборони України в особі постійного землекористувача – Феодосійської квартирно-експлуатаційної частини району.

Постанова мотивована тим, що суду не надано доказів існування згоди Міністра оборони України або його доручення начальнику розквартирування військ та капітального будівництва на передачу земель у вільні землі м. Феодосія, як того вимагає наказ Міністерства оборони України №483 від 22 грудня 1997 р., яким затверджено “Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями”. Відповідно при вилученні земельної ділянки не існувало добровільної відмови землекористувача від права на користування спірною земельною ділянкою.

Постановою Вищого господарського суду України від 5 листопада 2008 р. постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 13 серпня 2008 р. скасовано, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 травня 2008 р. залишено в силі.

Вищий господарський суд України дійшов висновку, що законодавством не передбачено надання Міністром оборони України згоди або дозволу на вилучення спірної земельної ділянки

Ухвалою Верховного Суду України від 29 січня 2009 р. порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 5 листопада 2008 р. за касаційною скаргою Феодосійської квартирно-експлуатаційної частини району, де поставлено питання про скасування цієї постанови та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального права та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Заслухавши доповідача, представника Генеральної прокуратури України та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вищий господарський суд України в оскарженій постанові вказав, що у зв’язку з добровільною відмовою землекористувача від права на користування спірною земельною ділянкою було правомірно прийнято рішення щодо вилучення земельної ділянки у в/ч А 0289 площею 4,89 га. Крім того, слід відмовити у позові з підстав пропуску строку позовної давності.

Такі висновки суперечить фактичним обставинам справи та положенням законодавства.

Так, як встановлено судами, згідно державного акта на право користування земельною ділянкою, виданого виконавчим комітетом Феодосійської міської ради депутатів, Феодосійській квартирно-експлуатаційній частині району відведено у безстрокове користування 153,707 гектарів землі, про що свідчить державний акт № 014027 від 1983 р.

Рішенням 3 сесії 24 скликання Феодосійської міської ради №117 від 31 травня 2002 р. вилучено у в/ч А 0289 МО України земельну ділянку площею 4,89 га (територія військового містечка № 6 в м. Феодосія) та передано у вільні землі м. Феодосії.

Підставою прийняття вказаного рішення стало звернення командира в/ч А 0289 і начальника Феодосійської квартирно-експлуатаційної частини району від 22 квітня 2002 р. № 509 до Феодосійського міського голови про прийняття на баланс міської ради військових містечок та земельних ділянок, у склад яких увійшла і спірна земельна ділянка, у зв’язку із вивільненням військових містечок.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України, підставою для припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

У відповідності з ст. 142 Земельного кодексу України припинення права власності на земельну ділянку або права постійного користування у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача здійснюється за його заявою до відповідного органу чи до власника земельної ділянки.

Згідно з ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України “Про Збройні Сили України” земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

П. 45 Положення “Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями”, затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 483 від 22 грудня 1997 р., передбачено, що передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва – начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Проте, особами, визначеними у п. 45 зазначеного вище Положення, не надавалась згода чи дозвіл на передачу земель у вільні землі м. Феодосії.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Таким чином, позивачем не пропущено строк позовної давності.

У зв’язку з цим Севастопольський апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним рішення № 117 від 31 травня 2002 р. 3 сесії 24 скликання Феодосійської міської ради “Про вилучення земельної ділянки у в/ч А 0289” площею 4,89 га військового містечка № 6 в м. Феодосії та зобов’язав Феодосійську міську раду повернути Міністерству оборони України в особі постійного користувача – Феодосійської квартирно-експлуатаційної частини району – земельну ділянку площею 4,89 га.

За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від 5 листопада 2008 р. підлягає скасуванню, а постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 13 серпня 2008 р. – залишенню в силі.

Верховний Суд України в силу положень ст. ст. 6, 8 Конституції України не вважає необхідним направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України і ст. ст. 2, 39 Закону України “Про судоустрій України” в частині визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність в здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду апеляційної інстанції. У зв’язку з цим наведений в ст. 111-18 ГПК України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111¹⁷-111²¹ ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Феодосійської квартирно-експлуатаційної частини району задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 5 листопада 2008 р. скасувати, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 13 серпня 2008 р. залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.