Верховний Суд України Верховний Суд України
На першу сторінку Написати листа Пошук Мапа сайту
На першу сторінку Судова практика Рішення у кримінальних справах у касаційному порядку 2009 ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА Провадження справ у суді першої інстанції Ухвала спільного засідання колегії суддів Судової палати у кримінальних справах  Верховного Суду України і військової судової колегії  від 31 липня 2009 р. (витяг)<br><i>Застосування амністії не допускається, якщо обвинувачений, підсудний або засуджений проти цього заперечує.</i>

Застосування амністії не допускається, якщо обвинувачений, підсудний або засуджений проти цього заперечує.


Ухвала спільного засідання колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України і військової судової колегії
від 31 липня 2009 р.
(витяг)

Вироком Київського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2002 року М. засуджено за ст. 128 КК України до покарання у виді громадських робіт строком на 150 годин. На підставі п. «б» ст. 1 Закону України від 5 липня 2001 року його звільнено від покарання.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30 липня 2002 року вирок залишено без зміни.

Як установив суд, злочин було вчинено за таких обставин.

12 лютого 2001 року приблизно о 10-й годині М. знаходився біля належної йому крамниці, яку того дна мали демонтувати згідно з рішенням господарського суду Одеської області. Коли працівник Одеської юридичної академії Т, який знаходився і тому ж місці, хотів зірвати прикріплений до будівлі крамниці плакат з написом компрометуючого змісту щодо керівництва академії, М. намагався перешкодити йому й необережним рухом штовхнув потерпілого в бік. Від поштовху Т. впав на тверду поверхню й травмував коліно, що призвело до спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

У клопотанні засуджений М. заперечував протиправність своїх дій та доведеності винності в інкримінованому йому злочині. Він також висловив сумніви щодо тяжкості спричинених Т. тілесних ушкоджень.

Зазначене клопотання внесене на судовий розгляд спільного засідання за поданням п’яти суддів, які вважали його таким, що підлягало задоволенню.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку заступника Генерального прокурора України, який підтримав подання п’яти суддів й порушив питання про скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи клопотання, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України дійшли висновку про необхідність задоволення клопотання з таких підстав.

Обґрунтовуючи наявність у діях М. ознак необережного заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження, суд послався на дані, що містилися у висновку судово-медичної експертизи про виявлення у Т. закритої травми правого колінного суглобу з ушкодженням внутрішньої бокової зв’язки, ускладненої пост травматичним шоком, що призвело до тривалого розладу здоров’я – понад три тижні (більш як 21 день).

Із дослідницької частини висновку експертизи убачалося, що висновок про тривалий розлад здоров’я експерт зробив в основному з наданих потерпілим медичних документів. Із цих документів випливало, що лікування Т. не призначалося; одужував він без надання медичної допомоги. Стан захворювання лікарі визначили лише за його скаргами. Також експерт оглянув немарковану (на знімку «зрізані» надколінок та малогомілкова кістка) рентгенограму колінного суглобу та вивчив консультативний висновок рентгенолога.

Як видно з протоколу пред’явлення обвинуваченому матеріалів зазначеної експертизи, М. заперечив її висновки, вважаючи їх такими, що не відповідають дійсності. Такої ж позиції він додержував під час досудового слідства і в суді.

Оскільки М. заперечував можливість появи на тілі потерпілого ушкоджень від його дій, а зазначені в дослідницькій частині медичні дані, на підставі яких було встановлено ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, викликали сумнів в їх об’єктивності, в судовому засіданні прокурор заявив клопотання про виклик експерта у суд для роз’яснення висновків експертизи, у тому числі й відомостей, які оцінювалися при визначенні тривалості розладу здоров’я.

Проте дане клопотання всупереч вимогам ст. 317 КПК України не було поставлено на обговорення перед учасниками судового розгляду й залишилося нерозв’язаним.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 27 грудня 1985 року «Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ», у разі заявлення учасниками процесу клопотання, що стосується витребування або приєднання до справи нових доказів, суд не вправі відкладати його розгляд, залишати «відкритим» або іншим чином відстрочувати його вирішення.

У даному випадку суд фактично позбавив обвинуваченого та прокурора можливості більш ретельно з’ясувати питання тяжкості заподіяної потерпілому шкоди, зокрема, шляхом призначення повторної експертизи, та встановити обставини, які можуть мати значення для вирішення справи.

Такі дії є неприпустимими; вони свідчать про істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які в кінцевому випадку істотно вплинули на правильність вироку.

Крім того, суд звільнив М. від покарання на підставі Закону України «Про амністію», не врахувавши положень ст. 12 цього Закону про те, що амністія не застосовується, якщо обвинувачений, підсудний або засуджений проти цього заперечує.

Також цим законом передбачено, що особа, щодо якої вирішується питання про застосування амністії, в усній чи письмовій формі має подати суду свою згоду, про що обов’язково зазначається у протоколі судового засідання.

Проте суд, на порушення закону, такої згоди від М. не отримав, питання про застосування амністії у судовому засідання на обговорення не ставив.

На ці недоліки не звернув уваги й апеляційний суд при перегляді даної справи в апеляційному порядку.

Враховуючи наведене, Верховний Суд України ухвалив скасувати вирок Київського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2002 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 30 липня 2002 року щодо М., а справу направити на новий судовий розгляд.