Суд касаційної інстанції вийшов за межі своєї компетенції, поклавши в основу ухваленої постанови обставини, які не були і не могли бути предметом оцінки господарського суду першої інстанції

Товариство з обмеженою відповідальністю “Оксамит-Сервіс” (далі — ТОВ) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між позивачем та Кагарлицькою районною державною адміністрацією (далі — РДА) 27 червня 2007 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір підписаний неуповноваженою особою — заступником голови РДА. Також позивач вказував на порушення порядку проведення конкурсу щодо надання в оренду спірної ділянки, а саме ненадання йому конкурсної документації та проведення конкурсу під головуванням неналежної особи.

Рішенням Господарського суду Київської області від 11 грудня 2007 р. у задоволені позову відмовлено у зв’язку з відповідністю оспорюваного договору чинному законодавству.

Вказане рішення в касаційному порядку оскаржило сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ôОбрійö (далі — СГТОВ), посилаючись на те, що прийняте рішення стосується його прав та обов’язків.

Постановою Вищого господарського суду України від 22 квітня 2008 р. рішення господарського суду першої інстанції у справі скасовано, справу передано на новий розгляд, доручено господарському суду Київської області вжити відповідних заходів для залучення СГТОВ до участі у даній справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет позову.

22 травня 2008 р. колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою ТОВ порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 22 квітня 2008 р. у справі № 9/460-07. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування зазначеної постанови Вищого господарського суду України з підстав виявлення різного застосування судом одного й того ж положення закону у аналогічних справах, порушення судом норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верхового Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, РДА 12 серпня 2005 р. видала розпорядження № 437 «Про запровадження порядку надання в оренду земель водного фонду виключно на конкурентних засадах», яким утворено конкурсну комісію щодо надання в оренду земель водного фонду, затверджено Положення про районну конкурсну комісію щодо надання в оренду земель водного фонду, затверджено Положення про порядок надання в оренду земель водного фонду на конкурентних засадах (Положення).

Відповідно до зазначеного розпорядження головою конкурсної комісії щодо надання в оренду земель водного фонду призначено К.

У газеті «Вісник Кагарличчини» від 22 березня 2007р. відповідач опубліковував оголошення про проведення конкурсу. Зазначене оголошення містить відомості про об’єкт оренди та зазначає куди звертатися з питань проведення конкурсу.

Відповідач 23 квітня 2007 р. розглянув конкурсні пропозиції, проввів конкурс з надання в оренду земель водного фонду. Переможцем цього конкурсу визнано ТОВ.

Між відповідачем та позивачем 27 червня 2007 р. у належній формі укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з яким відповідач передав, а позивач прийняв у строкове платне володіння та користування землі водного фонду для рибогосподарських потреб в адміністративних межах Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району, площею 26, 0005 га. Зазначені землі знаходяться поза межами населеного пункту. В подальшому, 27 червня 2007 р. між сторонам укладено акт прийому-передачі земельної ділянки в натурі, яким засвідчено передачу орендованих земель у оренду. Крім того, 26 вересня 2007 р. між сторонами у належній формі укладено договір про внесення змін до договору оренди.

Позивачем регулярно вноситься орендна плата і ця плата приймається відповідачем.

Перевіривши спірний договір на відповідність вимогам чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що право оренди набуто позивачем на підставах і в порядку, передбачених ЗК, ЦК, ГК.

Згідно зі ст. 107 ГПК сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов’язків.

Ухвалюючи оскаржувану постанову, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що відсутність залучення СГТОВ до участі у справі в якості третьої особи при прийнятті оскаржуваного рішення істотно зачіпає права останнього на оренду спірної земельної ділянки, оскільки даний спір стосується земельної ділянки, яка до цього тривалий час знаходилася в орендному користуванні СГТОВ.

Але погодитися з таким висновком не можна, оскільки предметом судового розгляду у даній справі є визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного за результатами конкурсу від 23 квітня 2007 р. між ТОВ та РДА, а тому Вищий господарський суд України зробив безпідставний висновок, що судове рішення господарського суду першої інстанції зачіпає права та законні інтереси СГТОВ, оскільки останнє не є стороною спірного договору.

Посилання суду касаційної інстанції на той факт, що СГТОВ оскаржило частково результати конкурсу від 23 квітня 2007 р., а тому зачіпаються права товариства на оренду спірної земельної ділянки ,також не можна прийняти до уваги.

Вказана обставина не була і не могла бути предметом оцінки суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 111⁷ ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, ухвалюючи постанову від 22 квітня 2008 р., суд касаційної інстанції порушив положення процесуального закону щодо права касаційного оскарження та вийшов за межі своєї компетенції.

Виходячи з положень статей 6, 8 Конституції України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України, статей 2, 39 Закону України від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ ôПро судоустрій Україниö щодо визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя, і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду. У зв’язку з цим наведений у ст. 111¹⁸ ГПК перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду не є процесуальною перешкодою для прийняття Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України зазначеного рішення.

За таких обставин постанова Вищого господарського суду України підлягає скасуванню, рішення господарського суду першої інстанції — залишенню в силі.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111¹⁷—111²⁰ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу ТОВ задовольнила: постанову Вищого господарського суду від 22 квітня 2008 р. у справі № 9/460-07 скасувала, рішення господарського суду Київської області від 11 грудня 2007 р. залишила в силі.