Кваліфікувати дії особи, яка незаконно заволоділа транспортним засобом, за ч. 3 ст. 289 КК України за ознакою завдання великої матеріальної шкоди за відсутності інших кваліфікуючих ознак злочину можна у разі заподіяння реальних збитків.
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 вересня 2006 р. кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого Г. на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 25 травня 2005 р, яким Г. засуджено за ч. 3 ст. 289 КК України на десять років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна; за ч. 1 ст. 121 КК України на 7 років позбавлення волі, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на десять років з конфіскацією всього належного йому майна. Постановлено стягнути з Г. на користь Н. – 10 тис. грн на відшкодування матеріальної шкоди і 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Г. визнано винним і засуджено за те, що він 8 серпня 2003 р., за місцем роботи, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, незаконно заволодів автомобілем, який належить І., вартістю 26 тис. 500 грн.

Крім того, Г. засуджено за те, що він 9 січня 2004 р., знаходячись на території станції технічного обслуговування, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно наніс Н. удар металевою балкою в голову, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 листопада 2005 р. вирок змінено. Постановлено вважати Г. засудженим за ч.3 ст. 289 КК України на сім років один місяць позбавлення волі без конфіскації належного йому майна. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на сім років один місяць без конфіскації належного йому майна. В частині стягнення з Г. на користь Н. – 10 тис. грн на відшкодування матеріальної шкоди вирок скасовано, а Н. у задоволенні цивільного позову на зазначену суму відмовлено.

У касаційній скарзі засуджений Г. просить вирок щодо нього змінити і пом’якшити покарання до не пов’язаного із позбавленням волі. Крім того, просить переглянути судові рішення щодо нього у зв’язку з порушенням його права на захист під час розгляду справи в суді, посилаючись на те, що судом не задоволено його клопотання про виклик свідків, які підтверджують його невинуватість. Вважає, що судом не перевірено факт наявності чи відсутності технічних пошкоджень на автомобілі потерпілого І., а також можливість отримання потерпілим Н. тілесних ушкоджень від падіння в оглядову яму.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про наявність підстав до задоволення касаційної скарги частково, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що суд правильно встановив фактичні обставини вчинених засудженим злочинів.

Висновки суду щодо винуватості Г. у вчиненні ним злочинів за які його засуджено, ґрунтуються на доказах досліджених у судовому засіданні, які детально викладені у вироку і яким суд дав належну оцінку.

Кваліфікація дій Г. за ч.1 ст.121 КК України відповідає встановленим обставинам справи.

Доводи у скарзі засудженого про те, що тілесні ушкодження Н. спричинено не умисно і отримав він їх в результаті падіння в оглядову яму перевірялись апеляційним судом і обґрунтовано визнані такими, що не відповідають матеріалам справи, про що детально викладено в ухвалі апеляційного суду.

Порушень процесуального закону та прав засудженого під час розгляду справи в матеріалах справи не виявлено.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що кваліфікація дій засудженого Г. за ч.3 ст. 289 КК України є неправильною.

Відповідно до Закону України від 22 вересня 2005 р. “Про внесення змін до статті 289 КК України”, який набрав чинності 13жовтня 2005 р., кримінальна відповідальність за ч. 3 ст. 289 КК України настає при незаконному заволодінні транспортним засобом, що завдало великої матеріальної шкоди.

Відповідно до п. 3 примітки до вищезазначеного Закону матеріальна шкода визнається великою у разі заподіяння реальних збитків на суму понад 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з п. 3 ст. 5 КК України (2001 р.) закон, який пом’якшує відповідальність має зворотну дію в часі.

Як видно із матеріалів справи, автомобіль яким незаконно заволодів Г. повернуто потерпілому невдовзі після вчинення злочину. Тому діями Г. реальних збитків потерпілому не заподіяно. Отже, кваліфікація дій засудженого за ч. 3 ст. 289 КК України за ознакою заподіяння великої матеріальної шкоди є не вірною.

Апеляційний суд змінюючи вирок щодо Г. в період дії змін до ст. 289 КК України, лише пом’якшив йому покарання і не поправив вирок суду І інстанції відповідно до вищезазначених змін.

Тому, колегія суддів вважає за необхідне змінити вирок і ухвалу апеляційного суду щодо Г., перекваліфікувати його дії з ч. 3 на ч. 1 ст. 289 КК України і призначити йому за цим законом покарання.

Враховуючи наведене керуючись ст. 394-396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого Г. задовольнити частково.

Вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 25 травня 2005 р. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 17 листопада 2005 р. щодо Г. змінити.

Перекваліфікувати дії Г. з ч. 3 ст. 289 на ч.1 ст. 289 КК України і призначити йому за цим законом покарання у виді позбавлення волі строком на три роки, а за сукупністю злочинів, передбачених ч.1 ст. 121 та ч. 1 ст. 289 КК України на підставі ст. 70 КК України остаточно визначити покарання у виді позбавлення волі строком на сім років.