Відповідно до роз’яснень, що містяться у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», коли особа, яку було звільнено від відбування покарання з випробуванням, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожен вирок виконується самостійно

Драбівський районний суд Черкаської області вироком від 27 листопада 2007 р. засудив Т. за ч. 2 ст. 307 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на п’ять років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК Т. частково зараховано покарання, призначене вироком зазначеного суду від 11 червня 2007 р., у виді шести місяців позбавлення волі та визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на п’ять років шість місяців із конфіскацією всього майна.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

Згідно з вироком суду Т. визнано винним у вчиненні ним такого злочину.

19 травня 2007 р., приблизно об 11-й годині, з метою збуту Т. зібрав 1,52 грама листків дикорослої коноплі, які згідно з висновком судово-хімічної експертизи є особливо небезпечним наркотичним засобом — каннабісом (марихуаною), і цього ж дня, приблизно о 15-й годині 20 хвилин, безоплатно передав цей наркотичний засіб П.

9 червня 2007 р., приблизно о 19-й годині, з метою збуту Т. нарвав 9,805 грама листків дикорослої коноплі, і в цей же день, приблизно о 19-й годині 20 хвилин, продав зазначений наркотичний засіб П. за 10 грн.

У касаційному поданні прокурор порушив питання про зміну вироку щодо Т. через неправильне застосування кримінального закону шляхом виключення з вироку рішення про призначення засудженому покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК. При цьому він зазначив, що вироки Драбівського районного суду Черкаської області від 11 червня 2007 р. та 26 листопада 2007 р. щодо Т. мають виконуватись окремо.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України частково задовольнила касаційне подання з таких підстав.

Висновки суду про винність Т. у вчиненні інкримінованих йому злочинів підтверджені перевіреними у справі та викладеними у вироку доказами.

Дії Т. за ч. 2 ст. 307 КК кваліфіковані правильно.

Покарання засудженому Т. призначено відповідно до вимог ст. 65 КК. Воно є необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів.

Проте суд, призначаючи Т. покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК, допустив порушення вимог цього кримінального закону, а тому вирок суду у вказаній частині підлягає зміні.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (далі — Постанова), коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується окремо.

За матеріалами справи встановлено, що Т. раніше було засуджено вироком Драбівського районного суду Черкаської області від 11 червня 2007 р. за ч. 1 ст. 309 КК на два роки обмеження волі, а на підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.

Злочини, передбачені ч. 2 ст. 307 КК, за які Т. засуджено в цій справі до покарання, яке належить відбувати реально, вчинено ним 19 травня та 9 червня 2007 р., тобто до постановлення щодо нього вироку в першій справі.

За таких обставин суд при призначенні Т. покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК не повинен був застосовувати принцип часткового складання покарань, оскільки в такому випадку два вироки щодо Т. мають виконуватися самостійно.

Крім цього, як убачається з матеріалів справи, суд призначив Т. за ч. 2 ст. 307 КК тільки основне покарання у виді позбавлення волі строком на п’ять років, однак за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК засудженому призначено і додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Згідно з роз’ясненням, що міститься у п. 16 Постанови, призначення додаткового покарання, як і основного, лише за сукупністю злочинів є неприпустимим.

За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Драбівського районного суду Черкаської області від 27 листопада 2007 р. щодо Т. змінила, виключила з цього вироку рішення суду про часткове зарахування Т. покарання, призначеного за вироком зазначеного суду від 11 червня 2007 р., у виді шести місяців позбавлення волі та постановила вважати Т. засудженим за ч. 2 ст. 307 КК на п’ять років позбавлення волі і на підставі ч. 4 ст. 70 КК призначене покарання за цим вироком та покарання, призначене йому вироком Драбівського районного суду Черкаської області від 11 червня 2007 р., виконувати самостійно.

У порядку ст. 395 КПК щодо Т. виключено з вироку додаткове покарання у виді конфіскації майна, призначене йому на підставі ч. 4 ст. 70 КК.