Відповідно до ч. 1 ст. 29 ГПК прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави, подати апеляційне, касаційне подання, а також подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами

Закрите акціонерне товариство «Укрпромпродуктсервіс» звернулося до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Красноперекопського міськрайонного управління юстиції Автономної Республіки Крим (далі — ДВС), треті особи — товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпро арго», науково-виробниче сільськогосподарське підприємство «Авіс», про визнання права власності, виключення майна з акта опису й арешту майна, звільнення майна з-під арешту, визнання незаконним та скасування зазначеного акта й арешту майна.

Господарський суд Автономної Республіки Крим рішенням від 8—12 грудня 2005 р. позов задовольнив частково.

Вищий господарський суд України ухвалою від 20 липня 2006 р. відмовив заступнику прокурора Автономної Республіки Крим прийняти касаційне подання на вказане рішення місцевого господарського суду. Ухвала мотивована тим, що всупереч положенням ст. 121 Конституції, статей 2, 29 ГПК касаційне подання прокурор вніс із порушенням його компетенції, оскільки названий спір не стосується захисту інтересів держави.

Колегія суддів Верховного Суду України ухвалою від 1 березня 2007 р. за касаційним поданням Генерального прокурора України порушила провадження з перегляду у касаційному порядку зазначеної ухвали Вищого господарського суду України.

У касаційному поданні Генеральний прокурор просив скасувати оскаржувану ухвалу та передати справу на розгляд до Вищого господарського суду України. На обґрунтування подання зроблено посилання на невідповідність вказаної ухвали положенням Основного Закону та рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, різне застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах, порушення судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Генеральної прокуратури України, обговоривши наведені у касаційному поданні доводи та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України визнала, що подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 121 Конституції одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

У ст. 361 Закону від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист в суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Частиною 1 ст. 2 ГПК, у якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, до таких віднесено позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень ч. 3 цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Зі змісту ч. 1 ст. 29 цього Кодексу вбачається, що прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави, подати апеляційне, касаційне подання, а також подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Вказана норма кореспондується з нормою, закріпленою у ст. 107 ГПК, згідно з якою прокурор має право подати касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду.

Як зазначено в п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», що міститься в ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, означає орган, на який державою покладено обов’язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

З матеріалів справи вбачається, що касаційне подання на прийняте у зазначеній справі рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 8—12 грудня 2005 р. було внесено заступником прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі ДВС.

Відповідно до ст. 1 Закону від 24 березня 1998 р. № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (у редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваної ухвали суду касаційної інстанції) державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.

За ст. 4 вказаного Закону державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Звертаючись до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, заступник прокурора Автономної Республіки Крим вказав на те, що рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 8—12 грудня 2005 р. суттєво порушило інтереси держави, перешкоджає виконанню органами державної виконавчої служби покладених на них державою завдань та функцій щодо своєчасного, повного і неупередженого примусового виконання рішень, передбачених законом, а також надходженню коштів до бюджету. При цьому поза увагою суду залишилася та обставина, що на момент розгляду справи у провадженні ДВС перебувало зведене виконавче провадження за наказами господарського суду про стягнення на користь Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів 61,7 тис. грн, управління Пенсійного фонду України — 61 тис. 700 грн, Вишневецької сільської ради — 505 тис. 800 грн. Хоча при вирішенні спору про визнання права власності на описане майно зачіпаються інтереси вказаних осіб, суд не залучив їх до участі у справі.

Враховуючи викладене, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, керуючись статтями 111¹⁷—111²¹ ГПК, касаційне подання Генерального прокурора України задовольнила: ухвалу Вищого господарського суду України від 20 липня 2006 р. скасувала і передала справу на розгляд до Вищого господарського суду України.