Відповідно до ч. 1 ст. 209 КК України обов’язковою умовою, за якої настає відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, є одержання таких доходів унаслідок вчинення визначеного у п. 1 примітки до ст. 209 КК суспільно небезпечного протиправного діяння

Верховний Суд України на спільному засіданні Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії розглянув у судовому засіданні в м. Києві 26 січня 2007 р. справу за клопотанням засудженої Л., внесеним за поданням п’яти суддів, про перегляд у порядку виключного провадження вироку Підволочиського районного суду Тернопільської області від 22 вересня 2004 р.

Л .засуджено: за ч. 5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі, з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю строком на 3 роки, без конфіскації майна; за ч. 1 ст. 209 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 2 роки позбавлення волі, з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю на 2 роки, з конфіскацією 3 тис. 800 грн, отриманих злочинним шляхом, без конфіскації майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів Л. остаточно визначено 3 роки 6 місяців позбавлення волі, з позбавленням права займатись підприємницькою діяльністю строком на 3 роки, з конфіскацією 3 тис. 800 грн, отриманих злочинним шляхом, без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України Л. від відбування основного покарання звільнена з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік.

Відповідно до ст. 76 КК України на засуджену покладено обов’язок повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання.

В апеляційному і касаційному порядку вирок не переглядався.

У клопотанні в порядку виключного провадження засуджена Л. ставить питання про скасування вироку в частині її засудження за ч. 1 ст. 209 КК України у зв’язку з відсутністю в її діях складу даного злочину. Посилається на те, що згідно договору, грошима, які були використані на закупівлю худоби у липні 2003 р., вона до 31 грудня 2003 р. володіла законно, оскільки отримала їх під звіт.

Клопотання внесено на судовий розгляд спільного засідання за поданням, підписаним п’ятьма суддями Верховного Суду України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України міркування прокурора, який вважав, що клопотання засудженої Л. підлягає задоволенню, перевіривши викладені у клопотанні доводи та матеріали справи, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії вважають, що клопотання є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Відповідно з вироком суду, Л. засуджено за те, що 1 серпня 2002 р. між нею, як суб’єктом підприємницької діяльності, і ТОВ було укладено договір-доручення на закупівлю худоби. 2 квітня 2003 р. сторони уклали новий договір-доручення № 6/01 на закупівлю худоби, на підставі якого Л. отримала в касі ТОВ під звіт 30 тис. 800 грн. Частина цих грошей — 16 тис. 682 грн була призначена на погашення кредиторської заборгованості товариства перед нею, а 14 тис. 118 грн було призначено для закупівлі худоби від виробника. Однак, Л. у встановлений строк — до 31 грудня 2003 р. гроші товариству не повернула, а вказану суму витратила на власні потреби.

Крім того, із привласненої суми 14 тис. 118 грн Л. протягом липня 2003 р. закупила худобу для ТОВ на суму 3 тис. 800 грн. За здану худобу в названому підприємстві вона отримала 3 тис. 800 грн і використала їх на власні потреби, легалізувавши таким чином 3 тис. 800 грн.

Як убачається з вироку суду, дії Л. були кваліфіковані за ч. 1 ст. 209 КК України, оскільки вона вчинила фінансову операцію — протягом липня 2003 р. закупила худобу для ТОВ на суму 3 тис. 800 грн за рахунок грошей, які отримала у ТОВ за договором від 2 квітня 2003 р. під звіт, зі строком повернення 31 грудня 2003 р.

За змістом ч. 1 ст. 209 КК України злочин, в результаті якого отримані незаконні доходи, обов’язково має передувати легалізації.

В той же час, відповідно до формулювання обвинувачення, викладеного у вироку, привласнення коштів ТОВ Л. полягало у тому, що вона не повернула їх у строк, встановлений договором, тобто до 31 грудня 2003 р. і використала на власні потреби. Таким чином, гроші, які знаходилися у Л. в липні 2003 р. ще не були нею привласнені, а тому вчинення нею фінансової операції з використанням грошей, які знаходилися в її розпорядженні на законних підставах (за договором) не можна вважати легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом.

За таких обставин, вирок Підволочиського районного суду Тернопільської області від 22 вересня 2004 р. в частині засудження Л. за ч. 1 ст. 209 КК України підлягає скасуванню, а справа закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України за відсутністю в діянні складу злочину, оскільки Л. був вчинений предикатний злочин.

Виходячи з наведеного, керуючись статтями 400⁴ і 400¹⁰ КПК України, Верховний Суд України

Клопотання засудженої Л. задовольнити.

Вирок Підволочиського районного суду Тернопільської області від 22 вересня 2004 р. щодо Л. в частині її засудження за ч. 1 ст. 209 КК України скасувати. Справу закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України за відсутністю в діянні складу злочину.

Вважати Л. засудженою за ч. 5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю строком на 3 роки, без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України Л. від відбування основного покарання звільнити з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік. Відповідно до ст. 76 КК України на засуджену покласти обов’язок повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання.

У решті вирок залишити без зміни.