Ухвала колегії суддів Судової палати
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Звенигородської міської ради до Я. та У. про визнання недійсними договорів купівлі-продажу гаражів та зустрічним позовом У. до Звернигородської міської ради про визнання договору купівлі-продажу гаражів дійсним,

Я. та У. звернулись до Верховного Суду України із касаційними скаргами на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 3 лютого 2003 р. та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 8 травня 2003 р., якими задоволено зазначений позов Звенигородської міської ради і відмовлено в задоволенні зустрічного позову.

У касаційних скаргах Я. та У. просять скасувати ухвалені в справі судові рішення і задовольнити зустрічний позов, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Голова Звенигородської міської ради просить відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Судом встановлено, що на підставі рішення Звенигородської міськради від 27 квітня 2001 р. між Звенигородською госпрозрахунковою ремонтно-будівельною дільницею (далі - ГРБД) та У. 23 серпня 2001 р. було укладено договір купівлі-продажу гаражів за 12333 грн. 60 коп. 5 лютого 2002 р. У. продав ці гаражі Я.

Задовольняючи позов Звенигородської міської ради, суд виходив з того, що спірні гаражі перебували у комунальній власності міської ради, і ГРБД не мала права їх відчужувати У., а тому договір купівлі-продажу гаражів від 23 серпня 2001 р. укладений в порушення чинного законодавства, крім того він не посвідчений нотаріально; суд також зробив висновок про мнимий характер договору від 5 лютого 2002 р. і визнав його недійсним з підстав, передбачених ст. 58 ЦК УРСР.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна з наступних підстав.

Заперечуючи проти позову та підтримуючи свої вимоги, У. посилався на те, що право власності ГРБД на спірні гаражі підтверджується правовстановлюючим документом - свідоцтвом про право власності на будівлі, виданим міською радою 21 лютого 2001 р., яке зареєстроване Черкаським БТІ, не скасоване та чинне на час розгляду справи.

Суд у порушення вимог ст.ст. 40, 202, 202-1 ЦПК України 1963 р., який діяв на час розгляду справи, доводи відповідача належним чином не перевірив та не вмотивував свого висновку, за яким не прийняв до уваги зазначений правовстановлюючий документ.

Посилання на те, що свідоцтво видане безпідставно та незаконно, оскільки за вчинення таких дій колишній міський голова притягнутий до адміністративної відповідальності згідно Закону України “Про боротьбу з корупцією”, не можна визнати цілком обґрунтованим, так як ст. 14 зазначеного Закону передбачено, що прийняті внаслідок корупційних діянь неправомірні нормативно-правові акти та рішення підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженими на прийняття чи скасування відповідних актів та рішень, або визнаються незаконними в судовому порядку; таких обставин під час розгляду справи судом не встановлено, вимог про визнання незаконним рішення виконкому міської ради про передачу спірних гаражів у власність ГРБД міська рада не заявляла.

В порушення вимог ст. 202-1 ЦПК України 1963 р. суд визнав недійсним договір купівлі-продажу гаражів, укладений між У. та Я., з підстав, передбачених ст. 58 ЦК УРСР, хоча Звенигородська міська рада не заявляла позовних вимог з таких підстав.

Крім того, постановляючи рішення, суд не визначив особу, яка зобов’язана повернути У. 12333 грн., сплачених ним за договором, що визнаний недійсним, належним чином не вмотивував висновок про повернення спірних гаражів міській раді, а не стороні за договором – Звенигородській ГРБД, а також не вирішив питання про притягнення до участі в справі сторони у договорі - Звенигородської ГРБД чи її правонаступника.

Апеляційний суд на зазначені порушення уваги не звернув та залишив рішення суду першої інстанції без зміни.

Підстав для задоволення заяви про закриття провадження у справі у з’вязку з укладенням мирової угоди колегія суддів не знаходить, оскільки сторонами не дотримано вимог ст.ст. 175, 334 ЦПК України.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд у суд першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги Я. та У. задовольнити частково.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 3 лютого 2003 р. та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 8 травня 2003 р. скасувати, справу направити на новий розгляд у суд першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.