розглянувши справу за позовом Д., Д.В. до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) “Щирість”, Б., С., К., третя особа - управління транспортного комплексу Одеської міської ради, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

У червні 2002 р. позивачі, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначали, що Д.В., який керував автомобілем AUDI А-8 на підставі доручення, здав його 21 травня 2002 р. під охорону черговим ТОВ “Щирість” С. і К., сплативши 3 гривні, однак 22 травня 2002 р., прибувши о 7 годині 55 хвилин на автостоянку, виявив відсутність цього автомобіля, який належав його сину - Д.

Відразу звернувся із заявою до чергової частини Центрального райвідділу МВС України в Одеській області. За фактом викрадення було порушено кримінальну справу.

Посилаючись на викладене, просили визнати дії ТОВ “Щирість” неправомірними; стягнути в солідарному порядку з ТОВ “Щирість” і начальника автостоянки Б.: на користь Д. 95400 грн. вартості автомобіля, на користь Д.В. 100000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2004 р. в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 17 серпня 2004 р. зазначене судове рішення скасовано. Постановлено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано дії ТОВ “Щирість” і Б. неправомірними. Стягнуто в солідарному порядку з ТОВ “Щирість” та Б.: на користь Д. 95400 грн. вартості автомобіля, на користь Д.В. 50000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання судових витрат.

У поданій касаційній скарзі Б. просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, і залишити в силі рішення районного суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду про відмову в позові у зв‘язку з неправильним застосуванням норм матеріального права й постановляючи нове рішення про стягнення в солідарному порядку матеріальної та моральної шкоди, виходив із того, що відповідач ТОВ “Щирість” та начальник автостоянки Б. не забезпечили схову переданого під охорону автомобіля марки AUDI-А8, що належав на праві власності позивачу Д.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до вимог ст. 412 ЦК України (у редакції 1963 р.) за договором схову одна сторона (охоронець) зобов‘язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості.

Згідно зі ст. 413 ЦК України (у редакції 1963 р.) договір схову, в якому хоча б однією стороною є громадянин, повинен бути укладений у письмовій формі, якщо вартість переданого на схов майна перевищує 100 крб.

Апеляційний суд, стягуючи вартість втраченого майна, керувався саме ст. 413 ЦК України. Між тим, у порушення вимог статей 40, 62 ЦПК України (у редакції 1963 р.) суд не перевірив належним чином пояснення відповідача про те, що Д.В. не передав автомобіль на стоянку під охорону у встановленому порядку (відсутній запис у журналі про це), не платив гроші й квитанція йому, яка в даному випадку може бути підтвердженням договору схову, не видавалася.

Крім того, покладаючи солідарну відповідальність щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди на ТОВ “Щирість” та начальника автостоянки Б., суд не зазначив, на підставі якої правової норми він покладає солідарну відповідальність на відповідачів і, зокрема, на підприємство й начальника автостоянки.

Стягуючи з відповідачів на відшкодування матеріальної шкоди 95400 грн., суд виходив із акта експертизи, яка проводилася Українською товарною біржею 31 березня 2002 р. при купівлі автомобіля Д. Однак при цьому суд не звернув увагу на те, що в той час експерт не попереджався про відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань і з урахуванням цього не дав належну оцінку цього висновку.

Покладаючи обов’язок по відшкодуванню моральної шкоди на користь батька власника викраденого автомобіля - Д.В., суд своє рішення не обґрунтував, зокрема щодо суб’єкта та розміру шкоди.

Оскільки допущені апеляційним судом порушення норм процесуального та матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.

Не можна погодитися й з рішенням районного суду, оскільки суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України не перевірив усі доводи позивачів і заперечення відповідачів, і не встановив, які правовідносини виникли між сторонами. А тому підлягає скасуванню й рішення районного суду, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Б. задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2004 р. та рішення апеляційного суду Одеської області від 17 серпня 2004 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.