|
|
П О С Т А Н О В А № 6
Пленуму Верховного Суду України
від 20 травня 2005 р.
Про конституційне подання щодо офіційного тлумачення
Конституційним Судом України
ч. 3 ст. 11 Закону України “Про статус суддів”
Заслухавши інформацію заступника Голови Верховного Суду України Селіванова М.П. про конституційне подання щодо офіційного тлумачення Конституційним Судом України ч. 3 ст. 11 Закону України “Про статус суддів”, Пленум Верховного Суду України зазначає:
Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України “Про статус суддів” гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України і Автономної Республіки Крим.
Конституційний Суд України неодноразово у своїх рішеннях (від 24 червня 1999 р. № 6-рп/99, від 20 березня 2002 р. № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 р. № 20-рп/2004) наголошував на тому, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, що держава повинна забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, що норми про матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені Законом України “Про статус суддів”, не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації.
Проте впродовж останніх років практика перегляду законів, якими встановлено відповідні гарантії матеріального і соціального забезпечення суддів, триває. Верховна Рада України за ініціативи Кабінету Міністрів України у законах України про Державний бюджет на 2001—2005 рр. або скасовує їх, або суттєво звужує.
Останнім таким втручанням у чинне законодавство про статус суддів є прийняття Верховною Радою України 25 березня 2005 р. Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України”.
Цим Законом (п. 8 ч. 1 ст. 48) пункт 13 розділу “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” доповнено абзацом четвертим, що обмежує розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів. Зокрема визначено, що в разі, коли розмір пенсії, щомісячного довічного грошового утримання перевищує 90 відсотків визначеної законодавством на час виплати максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу, сукупного оподатковуваного доходу, з яких справляються страхові внески до соціальних фондів, пенсія або щомісячне довічне грошове утримання виплачуються у сумі, що не перевищує зазначеного розміру.
Отже, фактично цим Законом скасовано положення ч. 4 ст. 43 Закону України “Про статус суддів”, яка передбачає, що розмір довічного грошового утримання суддів становить 80—90 відсотків заробітку судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
У зв’язку з цим виникла необхідність у тлумаченні ч. 3 ст. 11 Закону України “Про статус суддів”, зокрема у тому, щоб визначитися, чи є положення цієї статті тією нормою, яка відповідно до ст. 126 Конституції України, гарантує незалежність і недоторканність суддів, захист від впливу на них у будь-який спосіб і унеможливлює внесення змін до цього та інших законів і підзаконних нормативних актів, які можуть погіршувати матеріальне і соціальне забезпечення та правовий захист суддів.
Враховуючи наведене, керуючись статями 147, 150 Конституції України, п. 7 ч. 2 ст. 55 Закону України “Про судоустрій України”, Пленум Верховного Суду України
п о с т а н о в л я є : звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням про необхідність офіційного тлумачення ч. 3 ст. 11 Закону України “Про статус суддів”.
Голова
Верховного Суду України | В.Т. Маляренко |
 | |
Секретар Пленуму
Верховного Суду України | І.П. Домбровський |
|
|
|