Призначаючи засудженим покарання зі звільненням їх від відбування основного покарання з випробуванням, суд у порушення вимог ст. 77 КК України, застосував до них додаткове покарання у виді конфіскації майна, яке у даному випадку застосуванню не підлягає.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України розглянула в судовому засіданні у м. Києві 7 вересня 2006 р. кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Дніпропетровської області на вирок Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області вироком від 4 травня 2005 р., яким засуджено Ч., М., за ч. 2 ст. 368 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими обов’язками на строк один рік з конфіскацією майна кожному.

На підставі ст. 75 цього кодексу звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на два роки із покладенням на них обов’язків зазначених у ст. 76 КК України.

Ч. та М. визнані винними у вчиненні злочину за таких обставин.

Ч., працюючи на посаді головного механіка ДХК, будучи наділеним організаційно-розпорядчими обов’язками та являючись службовою особою, 21 березня 2004 р., під час телефонної розмови з М., який працював майстром дільниці ДХК, також будучи наділеним організаційно-розпорядчими обов’язками та являючись службовою особою, запропонував останньому отримати від однієї особи грошові кошти за надання можливості з 17 по 22 березня 2004 р. вибирати вугілля на шахті ДХК. М. погодився і пообіцяв після отримання грошей передати їх Ч.

22 березня 2004 р., приблизно о 13 годині, В. передала 1000 грн М., після чого він того ж дня, приблизно о 15 годині, на автобусній зупинці біля адміністративної будівлі управління рекультивації земель ДХК передав отримані від В. гроші Ч., який за попередньою домовленістю повинен був розділити суму на дві частини: 700 грн забрати собі, а 300 грн дати М.

В апеляційному порядку справа щодо Ч. та М. не розглядалася.

У касаційному поданні прокурор просить вирок щодо Ч. та М. скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. В обґрунтування цієї вимоги посилається на безпідставність призначення засудженим додаткового покарання у виді конфіскації майна та необґрунтованість застосування ст. 75 КК України до додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими обов’язками.

Заслухавши доповідача, прокурора, яка частково підтримала касаційне подання та просила вирок змінити, виключивши додаткове покарання у виді конфіскації майна та на підставі ст. 69 КК України не застосовувати додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю, перевіривши матеріали справи та доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню.

Висновки суду про доведеність винуватості Ч. та М. у вчиненні злочину, за який їх засуджено, та кваліфікація їх дій не оспорюються в касаційному поданні і ґрунтуються на розглянутих у судовому засіданні та викладених у вироку доказах, зокрема визнавальних показаннях самих засуджених.

Дії Ч. та М. за ч. 2 ст. 368 КК України кваліфіковані правильно.

Разом з тим, при призначенні Ч. та М. покарання, судом було неправильно застосовано кримінальний закон.

Так, призначаючи засудженим покарання зі звільненням їх від відбування основного покарання з випробуванням, суд у порушення вимог ст. 77 КК України застосував щодо них додаткове покарання — конфіскацію майна, яке у даному випадку застосуванню не підлягає.

Крім того, суд, застосовуючи ст. 75 КК України безпідставно звільнив Ч. та М. від додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими обов’язками, оскільки звільнення від такого виду покарання зазначеною статтею не передбачено.

Разом з тим, з урахуванням зазначених у вироку обставин, які пом’якшують покарання Ч. та М. і даних про їх особу, колегія суддів вважає за необхідне на підставі ч. 2 ст. 69 КК України не призначати засудженим додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю.

Тому, вирок щодо Ч. та М. в частині призначення їм додаткових видів покарання підлягає зміні.

На підставі наведеного, керуючись статтями 394—396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити частково.

Вирок Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 4 травня 2005 р. щодо Ч. та М. змінити, виключити застосування щодо них додаткового покарання — конфіскації всього майна та на підставі ч. 2 ст. 69 КК України не призначати засудженим додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю.

У решті вирок залишити без зміни.